fbpx

Я молодша, Володя старший за мене на три роки. Зазвичай молодших дітей люблять більше, тим більше дівчаток, але не в нашій сім’ї. До сьогодні пам’ятаю, як кожного року з братом чекали дня святого Миколая. Я надіялась, що в цей раз все зміниться. Справа в тому, що Володя під подушкою знаходив те, що замовляв у листі, а я те – що “завжди потрібно”: шкарпетки, цукерки, майку, рукавиці

Я ніколи не розуміла, чим так не догодила батькам.

Ви знаєте що таке бути зайвою? І ні, не в компанії друзів або на роботі, а в родині, сім’ї?

Я знаю! Я завжди була на останньому місці для батьків, а ось мій старший брат залишається найкращим і до цього дня.

Найважче згадується Миколая в нашій родині. Брату завжди “Миколай” приносив ті іграшки, які він просив у листі, а мені те, що “завжди потрібно”: шкарпетки, цукерки, майку, рукавиці… Про ляльку, яку я написала, ніхто й не згадував…

Навіть з тим солодким у мене виникали проблеми. Володя все найкраще забирав собі.

Коли ж я намагалася відстояти свій подарунок, то мама називала мене жаднюгою і взагалі забирала всі цукерки. Ці ситуації з мого дитинства відгукуються болем щороку протягом уже багатьох років. Наша сім’я жила дуже непогано, гроші були навіть в найважчі для країни часи. Однак я завжди ходила в тому, що було дешевше, навіть якщо одяг був мені не за розміром.

А Володя… він отримував все найкраще і якщо він щось хотів, то на ціни не дивилися взагалі. Зараз, через багато років я так і не змогла зрозуміти батьків. Все дитинство я відчувала себе зайвою і непотрібною.

Звичайно, таке дитинство відбилося на моє доросле життя. Я готова вислужуватися і догоджати кожному, хто мене похвалить і погладить по голівці. Головою я розумію що треба міняти своє ставлення до життя, але в душі хочу бути хорошою для всіх, навіть на шкоду собі.

Два роки тому у мене з’явилася чудова дочка, яку я сильно люблю і балую, але на другу дитину я не наважусь ніколи, адже в моїй душі живе боязнь, що стану такою як моя мати і просто зламаю своїй дитині життя.

Мораль… А немає ніякої моралі! Це просто моє життя…

В моєму серці до сьогодні присутня любов до батьків, хоча тата вже й немає з нами. І нічого що вона не взаємна…

Любіть своїх дітей, це так важливо!

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

You cannot copy content of this page