fbpx

Я на деякий час втратила дар мови, коли пізно ввечері моя мама з’явилася на порозі нашої з чоловіком квартири, і не роззуваючись попрямувала на кухню, щоб поговорити зі мною тет-а-тет. Я відразу ж їй сказала, що за мій рахунок проблеми брат вирішувати не буде. Дорослий вже! Голова на плечах своя є. Але мама не здавалася в своїх переконаннях!

Я на деякий час втратила дар мови, коли пізно ввечері моя мама з’явилася на порозі нашої з чоловіком квартири, і не роззуваючись попрямувала на кухню, щоб поговорити зі мною тет-а-тет. Я відразу ж їй сказала, що за мій рахунок проблеми брат вирішувати не буде. Дорослий вже! Голова на плечах своя є. Але мама не здавалася в своїх переконаннях!

Я ось не розумію, чому маю ділитися своєю спадщиною з братом. Те, що він має четверо дітей – це до мене немає ніякого відношення. Ігор сам винний, що вирішив стількох на світ привести. А про те, за які гроші ставити цих дітей на ноги, він не подумав.

Мені зараз двадцять дев’ять років, у мене є чоловік та одна дитина. Ось нещодавно я вийшла з декрету на роботу. Усього ми з чоловіком домоглися самостійно. Ніхто ніколи й копійки не дав.

А кілька місяців тому не стало бабусі, і у спадок нам з Ігорем дісталася її квартира та дача за містом. Ось зараз мене і змушують відмовитись від своєї частини на цю спадщину.

Ігор менший за мене на два роки. Але, незважаючи на це, у нього вже четверо дітей є. Начебто і незабаром п’ятий буде… Зі своєю дружиною вони стали на рушничок щастя одразу ж як закінчили школу. Вони в одному класі навчалися.

Після весілля вони почали жити у батьків вдома, а я на той час уже жила окремо. Звичайно мати повністю забезпечувала сім’ю брата. І просила допомоги у мене, але я тоді всі гроші витрачала на харчування та оренду житла.

З чоловіком ми не робили весілля, бо грошей особливо на це не було. Тоді моя мати мене навіть не привітала, вона була повністю зайнята сім’єю Ігоря.

Коли бабуся (мама мами) покинула цей світ і віддала свою квартиру моїй матері, то вона одразу її переписала на брата, мовляв, йому потрібне своє житло для сім’ї. У цей час ми з чоловіком оформили іпотеку і з першим внеском нам допомогли батьки чоловіка та ця ж бабуся Рая.

Тоді мати дізналася, що мені бабуся допомогла з грошима. І стала говорити, мовляв, чому не допомогла Ігорю.

Тоді мати почала на мене тиснути, мовляв я б сама могла братові допомогти, він такий бідненький і нещасний. Але я не сказала б, що брат бідно жив. Працював в офісі, гроші пристойні отримував. Але знову ж таки скаржився, що ні на що грошей не вистачає, і тому йому з фінансами допомагала мати. А він продовжував з дітьми.

Ми з чоловіком тоді все ж таки взяли іпотеку, економили звичайно, плюс чоловік поміняв роботу, правда став часто їздити у відрядження, ми з ним могли по кілька місяців не бачитися. Але ми змогли швиденько закрити іпотеку. Після погашення іпотеки чоловік змінив роботу і почав працювати дома. Все більше часу проводимо всією родиною та з дитиною.

А під час нашого погашення іпотеки Ігор продовжував заводити дітей. Постійно тільки й повідомляв, що вони чекають на чергове поповнення в сім’ї. Навіть мати тоді втомилася працювати на сім’ю сина. А мій брат навіть не думав щось змінювати у своєму житті, продовжував працювати на тій самій роботі, і сидів на шиї моєї матері.

От коли пішла з життя мати батька, вона свою спадщину переписала на нас із братом. Ми тоді з чоловіком саме думали над тим, щоб купити квартиру для дитини, щоб у майбутньому донечка мала власне житло. Але ось мати вирішила, що ми не потребуємо спадщини, а ось Ігорю вона пряма необхідна.

– Ну, а що ти візьмеш з тієї частини, що маєш? А твій брат зможе продати свої квартири та придбати собі нормальне житло, де місця вистачить на всю її родину! – казала мені мати.

Але я тоді відмовилася. Брату і так багато чого дісталося.

– Ну ти і егоїстка! Ти зі своїм чоловіком вже собі житло купили, обидва працюєте, добре отримуєте і у вас одна дитина, а в мого сина — аж чотири! Йому потрібніше! – казала мені мати.

Я тоді й заявила матері, що винен у такому житті лише сам Ігор. Він повинен розуміти, що дітей дорого утримувати, і треба думати перед тим, як їх приводити на світ. Він мабуть не думає. Ось сам брат мені нічого не каже, Ігор явно сподівається, що мати зможе мене переконати. Єдине, в чому я сказала, можу їм допомогти, так це відмовитися від частини на дачу. Не хочу з нею морочитися, то купа проблем буде.

Але від квартири я відмовлятися не збираюся і не буду. Мені також треба думати про майбутнє своєї донечки. Нехай я буду для матері “егоїсткою”, але відмовлятися все одно не буду.

Ось що б ви сказали з цього приводу?

Правильно я все роблю, чи все ж потрібно подарувати брату свою долю, оскільки він багатодітний батько?

На чиєму боці правда?

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua

You cannot copy content of this page