Я на Уляну вже дивитися не можу. Ну чесне слово, як дитя мале, а дівці вже 25 минуло. З початку березня 2022 року ми з чоловіком волонтеримо. Щоб не “перегоріти” в цій справі, вирішили з такими ж як ми, влітку поїхати в Карпати. Ну і звісно ж, Улянка поїхала з нами. По приїзду додому ми довгий час не спілкувалися, та що казати, і досі спілкуємось “через зуби”. Ох і мудрі всі!
Мені та чоловіку вже по 32 роки, а його молодшій сестриці Уляні 25. Вона вже у тому віці, коли треба зважувати всі свої слова та думати над вчинками. І не можна поводитися так, як вона поводиться. Це просто вже не смішно.
Проте Уляна не хоче зовсім дорослішати, їй так вигідно, я гадаю. Її перелюбили свого часу, тому вона не розуміє, як поводитися потрібно у суспільстві.
Я зовсім не здивована, що друзів в Уляни практично немає. Хто ж терпітиме подібне ставлення? Як взагалі можна жити із подібним характером? Вона завжди поводиться, як вискочка — вередує і виявляє зарозумілість, тупить, не стежить за словами. Іноді вона поводиться добре. Може робити добрі справи, озивається на прохання. Тільки ось виховувати її вже пізно – я б порадила їй сходити на прийом до психолога.
Та це все мати і бабуся, вони все життя їй у рота заглядали, виконували її прохання, тож і результат таким вийшов. Вона ні з ким не дружить, не зустрічається. І ось вона тепер хоче впасти нам на “голову”.
– Розумієте, у вас же багато друзів, в компанії ходіть, беріть Уляну з собою, нехай спілкується, знайомиться з новими людьми. І їй на користь піде, і ми турбуватися про неї не будемо. — каже нам недавно свекруха.
Я ж взагалі не збираюся вирішувати їхні сімейні проблеми. Чоловік намагається переконати мене, наполягає, що сам справлятиметься з усім.
– Розумієш, мені справді її шкода. Вона ж зовсім одна, і вона мені рідна сестра, а не сусідка…
Що йому відповісти? Адже це звучить смішно. Брати із собою його сестру всюди мені не хочеться. Адже ми маємо свої інтереси, своє коло спілкування. Гаразд, якщо чоловік наполягає, то нехай…
Влітку ми та наші нові знайомі поїхали в Карпати на три дні. Вирішили відволіктись трішки від війни. (Нам можна, оскільки ми волонтеримо, починаючи з місяця березня 2022 року. Правда, Улянка в цю справу не лізе, це не її, їй важко. Але це особиста справа кожного, я не наполягаю). Взяли з собою їжі, тільки за ночівлю платили.
Взяли із собою ми і Уляну. У мене просто немає слів. Краще з маленькими дітьми справлятися, ніж з дорослою жінкою 25 років. Ніхто ж не тяг її з собою, сама напросилася. І ми її попереджали, що будемо ходити по горах, а це не легко.
Уляна обурювалася щодо всього. Їй не підходила автівка-бусик, якою ми їхали, бо не було там кондиціонера. Хоча це обговорювалося заздалегідь. Відправлення о 6 ранку. Ми зайшли за Уляною, коли вона ще спала. Після цього вона зовсім не поспішала, нила, що не хоче їхати в задушливому транспорті. Добре, хоч чемодан був спакований.
Свекруха намагалася допомогти дочці зібратися. Вона ж бачила, що ми на межі. По дорозі ми зупинялися декілька разів через неї. То Уляна кави хотіла, то в “дамську кімнату”, то просто її закачало.
Я увімкнула в навушниках якісь новини на ютубі. Нехай чоловік догоджає улюбленій сестрі.
Після приїзду в Карпати наші друзі мовчки терпіли поведінку Уляни. Але мені за неї було соромно. Вона намагалася всім зіпсувати, навіть не відпочинок, а перезагрузку, бо у всіх голова нормально не варила.
Коли Уляна побачила, що немає жодних умов, як у кіно, а просто дерев’яний будиночок з “комфортом” на вулиці, то одразу почала просити брата, щоб він віз її назад в місто, бо залишатися тут вона не має наміру. Ми її взялися заспокоювати всією компанією. То вона не їсть, на цю гору вона не полізе, бо грязюка і високо. Словом, гірше малої дитини, чесне слово.
Після приїзду чоловік серйозно поговорив з матір’ю і пояснив їй, що більше ми її брати з собою не будемо, щоб не псувати собі відпочинок.
Добре, якби вона просто не спілкувалася нормально, так вона ще поводилася, наче підліток нестабільний. Усьому цьому винна вседозволеність. В мене немає слів щодо її поведінки. Так соромно перед знайомими волонтерами. – сказав чоловік матері.
Уляна теж не в захваті була від поїздки. Якийсь час до нас ніхто не чіплявся з проханнями. А ось напередодні Нового року вони знову заспівали свою пісеньку.
Ми, якщо чесно, новий рік і не планували святкувати. Але моя добра знайома живе в тому ж будинку, що і ми з чоловіком. І ми домовилися, що вона прийде з чоловіком і сином трішки до нас.
– Степане, вона все зрозуміла, обміркувала і більше не повторить своїх помилок. Невже ви все життя на неї злитися будете? Не може вона вдома весь час сидіти?
– Та нехай не сидить. Ми що – забороняємо? – не йде на вмовляння чоловік.
– Степане, я справді все зрозуміла, я каюсь. Ну давайте я з вами на новий рік буду, а то що мені, на батьків дивитися, як вони сплять? – благала нас за день до 31 грудня Уляна.
Степан відразу ж пояснив, що ніякого святкування не буде, що це не на часі, та й спати в нас немає де, а додому ж її не відправиш після 12, комендантська ж година. Але Уляна і моя свекруха сильно образилися, що ми її не взяли до себе.
Вже майже два місяці говоримо “крізь зуби”. Але я сильно щодо цього приводу не переймаюся, часу немає на такі речі – війна в країні…
Чи не так?
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua