Я на Великдень до церкви не йшла. Ось тому Наталя Богданівна мені і дала завдання відварити два десятка яєць, щоб були свіженькі до столу. Я все зробила, але і подумати не могла, що саме вони нароблять такого шуму. Десь через годинки чотири я таки здалася і попросила чоловіка відвести мене додому. Все це супроводжувалось слізьми. Свекруха ж сміялася, і казала, що я жартів не розумію. Теж мені, жартівниця знайшлася.
Ми з чоловіком розписалися і взяли в церкві шлюб рік тому. Святкування як такого не робили, просто посиділи з батьками в нас дома за тортиком і чаєм.
Живемо ми з Андрієм окремо на орендованій квартирі в області. Мої батьки живуть в селі, а ось батьки чоловіка в районному центрі. До них нам їхати десь дві годинки, а то і більше.
На даний час я при надії. Через місяць нас буде вже троє.
Цього року чоловік закерував, що святкувати Великдень будемо у його батьків.
Я не заперечувала, тому зібрали деякі речі і поїхали в район ще в п’ятницю.
Ми з Андрієм сходили до плащаниці, все як має бути. А ось на самий Великдень я вирішила залишитися дома, бо багато людей, духота в храмі, а мені вже в цьому стані важко, мамочки мене зрозуміють.
Ще в суботу звечора Наталя Богданівна дала мені завдання зварити два десятка яєць, щоб, як вони прийдуть з церкви, були готові і свіженькі їсти з хроном.
Ну, думаю, що я, яєць зварити не вмію. Але могла б хоч слово сказати, як, що й до чого. А тут мовчанка: “Звариш!”
Після служби година десята прибули всі родичі з церкви. Я яйця і відварила і почистила, але як тільки свекруха взялася їх різати, то почала мені показувати своє невдоволення. Все було ніби як жарт, але жінка в такому стані як я, може сприйняти її “жарти” по різному.
“Ой, Андрію, ну та твоя жінка навіть яєць нормально відварити не вміє. Що казати вже про борщ червоний”.
Сказала і засміялася.
– А що не так?, – перепитала я.
– Ти їх скільки хвилин варила, дитинко?
– Та не знаю. Десь хвилин сім-десять!
– І хто тепер їх їсти буде? Вони ж посиніли, як той бузок! Навіть на стіл соромно ставити, – вже без сміху додала вона.
А потім демонстративно відклала ті яйця в сторону і поставила на плиту варитися нові.
Було мені неприємно, але я змовчала, пішовши в свою кімнату.
Але Наталя Богданівна і за столом не змовчала, і кожному тими синіми яйцями мусіла “тикнути”.
Все це було з натяком, що ніяка я не господиня. Але мені 25 років, я ще навчуся, хоча як на мене, смак від цього не змінився, я пробувала, ну а колір то таке, хроном притрусити чи майонезом і нічого не видно.
Але моя свекруха не зупинялася, тому коли в гості прийшла її дочка з чоловіком і сваха, та почала і їм цю “історію” розповідати.
Всі сміялися від сміху, а ось я через жаль до себе.
Ось я і попросила Андрія відвести мене додому.
Наступного року краще поїду в село до своїх батьків. Там мене ніхто з такими причіпками не дістає.
Ну я як я повинна була реагувати? Чи нормально в такому випадку поводилася моя свекруха.
Невже ті “хвилини” такі важливі? Скільки хвилин готуєте яйця ви?
Автор – КАРАМЕЛЬКА
Текс підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
