fbpx
життєві історії
Я начебто симпатична, приваблива дівчина. Не хочу хвалитися, але так і навколишні мені кажуть, постійно приділяють увагу молоді люди, запрошують на побачення. Але не завжди ці побачення бувають адекватні, ось стався недавно такий випадок. Мене запросив на побачення Артур, колега по роботі, він у нас красень, знаю, що про нього дехто просто мріє. Пішли у кафе. – А я потім тобі на картку перекину

Я начебто симпатична, приваблива дівчина, все при мені. Не хочу хвалитися, але так і навколишні мені кажуть, постійно приділяють увагу молоді люди, запрошують на побачення.

Але не завжди, так би мовити, ці побачення бувають адекватні, ось стався недавно такий випадок.

Мене запросив на побачення Артур, колега по роботі, він у нас красень, знаю, що про нього дехто просто мріє.

Я давно помітила, що йому подобаюся, але вигляду не подавала, думаю, нехай помучиться трошки.

Одного разу, коли він до мене вкотре підійшов зі своїми знаками уваги, я погодилася на це побачення.

У суботу збиралася цілий день: зачіска, плаття, манікюр… З собою, на щастя, взяла грошей, думаю, про всяк випадок, хоча здавалося б, йду на побачення з чоловіком, мені навіщо думати і хвилюватися про це?

Ми зустрілися, Артур не подарував мені навіть квіточки. Пішли гуляти парком, на вулиці дощ, я все чекала, що він ось-ось покличе мене кудись в ресторан або в кафе, але він ні слова про це не говорив.

– Може зайдемо в кафе, посидимо, зігріємося, – запропонувала я.

– Ой, а у мене грошей немає, – сказав Артур, а я мало не впала від подиву, але вигляду не подала.

– Не переживай, я сама за себе заплачу, – сказала я.

– Але у мене навіть на себе грошей немає, давай ти заплатиш, а я потім тобі на картку переведу, – запропонував Артур.

Я звичайно отетеріла від такого, але подумала, добре, може бути і правда у нього часи зараз такі, бувають всякі обставини.

Ми посиділи в кафе, де Арур, треба сказати, зовсім не економив. Я заплатила за нашу вечерю майже тисячу гривень і ми викликали таксі, тобто я почала викликати таксі, коли побачила його жалісливі очі.

– Аааа, зрозуміла, грошей на таксі теж немає, добре, на картку переведеш, – відповіла я і ми поїхали по домівках.

В таксі Артур поводився невимушено, ніби нічого не сталося, а я подумала: “це що, мода така тепер – на побачення без грошей чоловіку ходити?»

Артура я відтоді на роботі десятою дорогою оминаю і розумію, чому ж такий красунчик досі сам один.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page