fbpx

Я надіюся, що після весілля Олексій зміниться і не буде контролювати кожен мій крок, як він робить це зараз. В мене ж буде обручка на пальці і всі будуть знати, що я зайнята. Це єдине, що мене тримає біля цієї людини. Час летить дуже швидко. Всі мої подруги давно заміж повискакували і навіть дітей своїм половинкам подарували. Ось і я так хочу. Але чи не пожалкую я з часом про такий вибір? 

Я надіюся, що після весілля Олексій зміниться і не буде контролювати кожен мій крок, як він робить це зараз. В мене ж буде обручка на пальці і всі будуть знати, що я зайнята. Це єдине, що мене тримає біля цієї людини. Час летить дуже швидко. Всі мої подруги давно заміж повискакували і навіть дітей своїм половинкам подарували. Ось і я так хочу. Але чи не пожалкую я з часом про такий вибір?

Мені з самого початку не щастило з чоловіками. То вони були якісь не такі, то я сама була дуже перебірлива. Коли мені було десь 17 років то я часто із заздрістю дивилася на подруг, які вже мали хлопців.

Я ж тоді шукала ідеального, і навіть якщо помічала якісь невеликі мінуси то одразу прощалася із тим залицяльником. Час минав а мені все траплялися одружені, скупі, або взагалі не відповідали моїм очікуванням.

Подруги вже заміж повиходили і дітей на світ привели, я все не могла знайти свого єдиного.

Врешті-решт, я вирішила шукати чоловіка в новітній спосіб… Оскільки мої молоді літа минали, я не хотіла гаяти часу.

Так я познайомилася з Олексієм. Він жив у сусідньому місті, і ми декілька разів сходили на побачення. Нам обом все дуже сподобалося. Ми почали обговорювати можливість переїзду – чи то я до нього, чи він до мене. Але наші плани змінила недуга моєї мами.

Мама, Ганна Іванівна, жила в селі і занедужала. Вона стала лежачою, і я мусила переїхати до неї, щоб доглядати. Це затягнулося на кілька тижнів.

Олексій часто дзвонив мені, ставив безліч запитань: “Що я роблю? Де я знаходжуся? З ким я?”.

Спочатку я думала, що це просто турбота, цікавість до мого життя. Але потім я зрозуміла, що це переростає в контроль.

Навіть коли я хотіла піти в гості до своїх друзів із села, наприклад до сусідки Олени, Олексій починав запитувати: “Хто там буде? Чи будуть там чоловіки?

Які в мене з ними стосунки?”. Мене вже починало бентежити, але я думала, що все зміниться, коли ми переїдемо і будемо жити разом.

Коли ж мама одужала настільки, що могла сама доглядати за собою, я вирішила переїхати до Олексія. Його місто пропонувало більше перспектив, квартира була кращою, і я сподівалася знайти там роботу. Перші тижні я не могла знайти постійну роботу. Ходила на співбесіди, знайомилася з новими людьми, і навіть подружилася з сусідкою Іриною.

Ірина стала моєю близькою подругою. Ми часто гуляли містом, заходили в кафе. Я намагалася не витрачати багато часу на розваги, адже мені треба було знайти роботу, або хоча б підпрацьовувати онлайн.

Але Олексію мої не часті прогулянки із подругою все одно не подобалось – він перевіряв кожен мій крок, запитуючи, куди я йду, з ким зустрічаюся.

Якщо я йшла на співбесіду, Олексій запитував: “А яка це фірма? Коли я повернуся? Чи не буде там чоловіків на співбесіді?”. Мене це бентежило, але я терпіла, сподіваючись на зміни. Але Олексій вже зайшов надто далеко і думаю це була остання крапля терпіння.

Сьогодні я була на співбесіді, яка була важливою для мене. І зовсім не могла подумати, що мій чоловік таке витворити. Олексій мене дуже контролює і часто дзвонить, але йому хватило совісті подзвонити мені на співбесіді. Я якраз говорила з менеджером, я не могла йому відповісти.

Він мені ще раз подзвонив, і так дзвонив, поки я йому не відповіла. На цю роботу мене не прийняли. Можливо, і через те, що чоловік так дзвонив, я прийшла додому така зла на нього. Навіщо він мені так дзвонить стільки, невже він не розуміє, що я на співбесіді?

Я думала, я йому зараз скажу все своє незадоволення. Як це так? А виявляється прийшла, а він ще більше завівся. Чого це я не дзвоню? Не відповідаю? Зразу не беру слухавку? Що це я ніколи йому не дзвоню? Хоч би раз подзвонила за цілий день дізналася як справи?

І ось так, зробив і мене ще й винною.

Я вже не знаю, що робити, як мені далі бути, і сім’ю хочеться побудувати, але і жити з цим чоловіком не дуже вже підходить.

Як ви думаєте, чи є шанс, що він зміниться, наприклад, із одруженням? Чи коли буде бачити, що ось в мене є вже каблучка на пальці? Чи можливо, що він стане мені більше довіряти? Що ви думаєте з цього приводу?

Автор – “АанГа”

Текс підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

You cannot copy content of this page