Я накрила стіл і ми мило посиділи з Оленкою та її хлопцем, а коли вона пішла проводжати нареченого на вулицю, я взялась прибирати зі столу і мити посуд. – Доню, він хороший. Але чи не зарано для весілля?, – запитала я дочку, якій виповнилося 25. А наступного дня мені стало не по собі. Оленка викликала лікаря, але той сказав, нічого серйозного. – Я без тебе пропаду! – Так Олена й не вийшла заміж. В свої сорок, вона доглядає мене.
– Мамо, я закохалася!
– Ну, це ж чудово! І хто він, донечко?
– Він мій колега по роботі і на два роки старший за мене.
– Познайомиш нас?
Все життя мама та Оленка були нерозлучні. Донька як подружці, довіряла їй найпотаємніші таємниці, радилася і прислухалася до її думки. Адже вона розуміла, що мама бажає своїй дівчинці тільки добра і завжди на її боці.
На той момент дівчині виповнилося 25 років. І звичайно, насамперед Оленка привела хлопця додому для знайомства з мамою. Вечеря проходила у дружній атмосфері. Вони випили трохи червоненького та приємно поспілкувалися. З’ясувалося, що мама любителька квітів і весь будинок обставлений рослинами.
Після того, як хлопець пішов, мама поцікавилася:
– І що ти збираєшся робити? Він начебто добрий і ввічливий.
– Я хочу за нього заміж! — зніяковіло відповіла Оленка.
Мама мовчки кивнула і пішла на кухню мити посуд. Через три дні їй стало погано. Лікар прописав деякі ліки і пішов. Тоді дочка присіла на диван і взяла руку матері, на що та сказала:
– Вік бере своє… здоров’я підводить, пропаду я без тебе…
Наступного дня хлопець зробив Оленці довгоочікувану пропозицію:
– Виходь за мене!
Але відповідь від неї була несподівана:
– Не можу… потім… зараз не час…
Тим хлопцем був я. Тоді ми розбіглися, але через деякий час зустрілися і розмовляли. Я дізнався, що вона так і живе з мамою, яка вже вийшла на пенсію, але, як і раніше, продовжує опікуватися своєю дорослою дочкою. Я не раз наголошував, що дівчина чарівна і з неї вийде ідеальна дружина, але щоразу, коли Оленка починала з кимось зустрічатися, мамі раптом різко ставало зле. І щоб її вберегти, дівчина розлучалася із черговим чоловіком.
Завдяки ангельському характеру Оленки ми залишилися добрими друзями і спілкуємося до цього дня.
З татом Оленка теж підтримувала зв’язок. Він пішов із сім’ї, коли їй було три роки, але продовжував любити та допомагати дочці. Пізніше батько Оленки зізнався чомусь не зміг ужитися з дружиною:
– Я радий, що вчасно втік і не шкодую! Надалі вона перетворила б мене на килимок біля дверей! Виходь заміж і не витрачай на маму час!
Але для слухняної і тихої Оленки подвиг тата здавався неможливим. Адже мамі в любий момент стати погано, а її не виявиться поряд.
У результаті Олені вже сорок три. Колектив складається з чоловіків набагато молодших за неї, діти подруг дорослі, а в однієї навіть недавно народилася онука. Останній, недовгий роман вичерпав себе років п’ять тому і нових не передбачається.
Вечір у сім’ї із двох жінок починався як завжди. Оленка заварювала чай з мелісою і нарізала сир скибочками, як любить мама, яка в свою чергу говорила про весну і необхідність перенесення рослин на балкон… Як раптом Оленка її перебила і сказала:
– Мам, не буде вже весни, тільки довга, похмура осінь! Для двох старих та нікому не потрібних тіток!
Фото ілюстративне
