fbpx

Я накрилася ковдрою і тихенько лила сльози. Раптом мене привела до тями телефонна мелодія. Я і не сумнівалася, дзвонила свекруха, нагадати, що завтра збирається до нас у гості. Хоче з онучкою час провести та завести деяких продуктів із села. Мені було важко на це наважитись, але я все ж вирішила розповісти їй, все як є

Я накрилася ковдрою і тихенько лила сльози у спальні. Раптом мене привела до тями телефонна мелодія. Я і не сумнівалася, дзвонила свекруха, нагадати, що завтра збирається до нас у гості. Хоче з онучкою час провести та завести деяких продуктів із села.

Мені було важко на це наважитись, але я все ж вирішила розповісти їй все як є.

–  Доброго дня, Ольго Петрівно. Це дуже добре, але повинна вам щось розповісти. Можете привітати, і я вітаю вас, ваша мрія нарешті здійснилася. Розлучаємося ми з вашим Дмитром. У середу ідемо писати заяву! – свекруха пару хвилин мовчала, а потім видала.

– Як розлучаєтеся? А що у вас там трапилося?

– Нехай Дмитро вам сам і пояснює, –  сказала я і кинула в сльозах слухавку.

Але свекруха мала інший план. Вона знала, що відверту розмову краще вести не по телефону, а віч-на-віч і не зі мною, а з сином.

В суботу Дмитро зустрів маму з маршрутки. З порога Ольга Петрівна почала допитуватись у сина, що за чорна кішка пробігла між нами. Я ж в цей час була на кухні, готувала борщ, і все чула на власні вуха.

– Розумієш, зустрілись ми після роботи з Миколою, другом моїм ще студентським. Що тут такого? Засиділися за “пінним” і забув Златку з садка забрати. Ось Маруся і розлютилася, що їй довелося з роботи відпрошуватися. А додзвонитись вона до мене не могла, я телефон вимкнув, щоб нам зі Миколою дружини не заважали. А потім із “пінним” додому прийшов, не викидати ж те, що не допили. І, до того ж, в супермаркет забув сходити. Ну подумаєш, сьогодні не купив молока і хліба. Можна й обійтись.

Ольга Петрівна сіла в крісло зітхаючи. Ох і натворив її синок. Не таким безвідповідальним вона його виховувала. “Господи, та що ж ти за людина така?! Та твоїй дружині пам’ятник за життя треба поставити! Такого чоловіка терпіти!” – сказала витираючи сльози Ольга Петрівна.

– Мамо, ти чого. Все нормально! До речі, це я твій син, а не вона дочка. Ти що, забула? Вона ж невістка! – засумував Дмитро. І продовжував свою розповідь.

– Весь вечір вона мене мучила допитами. Та й я в боргу не залишився. Висказав їй все, що на душі було. Хай має дві освіти, а дружина і господиня вона ніяка! Ні готувати не вміє, ні прибирати нормально. Вона образилася, каже, ну знайшов би собі іншу, ідеальну. А я не витримав і кажу, що ось і знайду!

Ольга Петрівна пішла на кухню, привіталася до мене, навіть обійняла, а потім відчинила холодильник і ахнула. Стільки всього зроблено: і налисники з сиром, і відбивні, і картопля тушкована. Ще й свіженький борщ я біля плити готую.

– І це ти ще смієш Марічку поганою господинею називати? – звернулася вона до сина. Він лише знизав плечима.

Звичайно, Ольга Петрівна спочатку і сама несправедливо до мене ставилася. Як свекруха до невістки іноді вказувала мені і дорікала. Але незабаром стосунки налагодилися, адже вона така вдячна була мені за улюблену і єдину онучку!

Після свекруха навідалася до спальні. Відчинила шафу із речами сина. Всі сорочки чисті, випрасовані. Штанів та піджаків на кількох чоловіків вистачить! Футболки, джинси, шорти – все новеньке, як із магазину.

На моїй же полиці речей у кілька разів менше. Старі джинси, костюми ще з університету.

– Видно, що твоя дружина явно економила на собі, намагаючись дати найкраще тобі та дочці. Але ж ти цього не цінуєш.

Свекруха все говорила Дмитру, дивлячись йому прямо в очі.

– Таку дружину на руках треба носити! А ти б хоч квіти їй купив раз в рік.

Дмитро стояв, опустивши голову. Мама була права як ніколи раніше.

Після неприємної розмови Ольга Петрівна дістала з гаманця чималу суму грошей. Дмитро відмовлявся брати гроші. Але жінка тихим голосом, щоб я на кухні не почула, сказала: “Бери, кому кажу! Купиш своїй Марічці щось нове та сучасне. Та дивись, щоб жодної копійки на себе не витратив. Я все проконтролюю”.

Коли свекруха поїхала, Дмитро довго вибачався переді мною. Казав, що все зрозумів, і більше такого не повториться. І я йому чомусь вірю.

Як не крути, а в мене дуже добра і розумна свекруха!

Чи не так? Що скажете?

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua

You cannot copy content of this page