Я наліпила цілу стільницю вареників, прибрала в квартирі, а коли Руслан прийшов з роботи, спокійно посадила його за стіл, і повідомила, що забираю сина і йду жити до батьків. Перше, про що він відразу ж запитав, було: “А як же розподіл майна?”
– Мені тільки син потрібен, решту залишай собі.
Руслан знав, що син дуже дорогий для мене, міг “натиснути” на найважче. Саме тому я готувалася до “бурі”. Та й особливо ділити не було чого. Я майже не працювала ці роки. Адже Руслан вважав, що дружина повинна готувати, прибирати, варити борщі, ліпити вареники і догоджати чоловіку, а не кар’єру будувати. Так я і жила сім років.
Більшість великих покупок здійснювалися за його гроші. Так, іноді мені допомагали батьки, але не згадуватимемо. Квартира належала Руслану ще до шлюбу — не було сенсу позиватися. Я виписала Сергійка та пішла.
Я повернулася до батьків. Вони мене добре прийняли. Відразу ж влаштувалась на роботу і видихнула. Я не знаю, як би склалася моя доля, якби довелося винаймати житло. Ночами б підробляла.
Коли я пішла від Руслана, я записалася у чергу за програмою “Молода сім’я”. Я підходила за всіма умовами, адже наявність чоловіка там була не прописана. Через 6 років я змогла дочекатися свого сертифіката і мати свою однокімнатну квартиру.
Але я там не жила – вийшла заміж вдруге і тепер господарюю у величезному будинку на два поверхи. Загалом, що не робиться – на краще. Добре, що я не стала псувати стосунки з колишнім та ризикувати сином.
А як би ви зробили?
Фото ілюстративне
