Я росла в звичайній родині, але завжди відчувало любов і підтримку батьків. Якщо вони лаялися, то завжди це робили так, щоб ми з сестрою цього не бачили. Я дуже прив’язана і люблю свого батька. Якщо мама лаялася на нас, що в основному робила тільки вона, ми на це особливо не звертали уваги (ну покричить і перестане), але завжди намагалися не сваритися з татом, він не кричав, але завжди пояснював і доносив зрозуміло.
Тато – наша опора і підтримка. Час минув, ми виросли. Сестра вийшла заміж, розлучилася. Потім ще раз вийшла заміж і знову розлучилася. Тепер просто живе разом зі своїм першим чоловіком.
Я вийшла заміж в 23 роки за людину, як мені здавалося, що заради мене гори згорне. До нього теж були відносини і все закінчувалися за моєю ініціативою.
Останні тривали 3 роки, він був старший за мене на 6 років, але йому в житті нічого не треба було. Жив з мамою і сестрою, я хотіла сім’ю, а він ні, я хотіла жити окремо, а він ні, я хотіла заміський будинок, а він ні, перераховувати можна до нескінченності. І ось у мене ламається автомобіль і мій хлопець відправляє мене в сервіс (хоча міг сам полагодити), де я і познайомилася зі своїм чоловіком.
Він робив для мене все. І життєві цілі у нас були однакові. Через пів року нашого знайомства ми подали заяву і одружилися. Жили в другій квартирі моїх батьків, купили квартиру в Києві, потім купили землю і почали будувати будинок. Побудували будинок, заїхали. Було всяке, і лаялися і мирилися, але все не виходило за рамки непристойного і неприйнятного.
Чоловік ріс в сім’ї, де батько любив випити і бив матір (якщо та йому перечила). Коли чоловікові було 16 років, він побив батька (заступився за матір), більше батько не чіпає мати. Але це все в минулому, час минає, люди старіють, а можливо і змінюються.
Його батько любить онуків, і з дітьми намагається налагодити відносини. Сестра чоловіка батька пробачила і нормально спілкується, а ось мій чоловік поводиться з ним, як з чужою людиною. Його батько дуже різкий, зухвалий, коли випиває, може багато чого цікавого розповісти щодо нас (мене і чоловіка сестри). Що я в ньому дуже ціную, так це те, що хоч від нього п’яного можна дізнатися, що вони говорять про нас за спиною.
Коли він п’яний ображає матір, говорити йому, що це некрасиво марно, ніби розмовляєш зі стіною.
Тепер про головне. З чоловіком живемо 9 років, з них 7 років жили без дітей, а 2 роки тому у нас з’явився синочок. Вагітність проходила важко, і синок народився недоношеним, тому на перші пів року переїхали жити до його батьків, свекруха дуже сильно допомагала.
Чоловік зледащів, ходив в гараж до друзів, нам час приділяв мало. Потім переїхали до себе і почали лаятися, що він завжди ухилявся від допомоги. Дитина підросла, з ним стало легше. Але чоловік постійно до мене чіпляється, сам провокує сварки наприклад, я їхати кудись не хочу, пояснюю, що я втомилася, а він мене не чує і починає роздмухувати скандал).
Я намагаюся стримуватися, щоб цього не бачив син. У такі моменти може образити, крикнути і це все при дитині. Раніш такого не було. Я не “рюмса” і за себе постояти можу, але не хочу лаятися, реально втомилася. Проводила бесіди, але він не чує, або взагалі, як в дитячому садку каже, що такого не було і я все придумала. Поводиться як його батько. Спочатку образить, а потім ще й всю провину на мене перекладе. Доходить до того, що я записувала наші розмови.
Я втомилася, готова розлучатися. Людина не чує і не хоче чути.
Можливо ви порадите мені, що робити? Мені важко, і краще я буду жити одна з дитиною, ніж з таким чоловіком. Що скажете?
Передрук без посилання на ibilingua заборонений!
Фото ілюстративне – story-house
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook
