fbpx

Я нарешті приїхала в Україну з Німеччини, і тут дізналася про “сюрприз”, який мені приготували батьки: позбавили спадщини! Нас у батьків двоє: я і молодший брат, мені вже 51, а брату Олегу 45. Батьки зраділи, що збагрили мене заміж у 17 років. А мама нам говорила, щоб ми не заздрили. Я не витримала, взяла квитки на автобус і таки поїхала

Я нарешті приїхала в Україну з Німеччини, і тут дізналася про “сюрприз”, який мені приготували батьки: позбавили спадщини!

Нас у батьків двоє: я і молодший брат, мені вже 51, а брату Олегу 45.

Я взагалі завжди була самостійною дитиною, з 7 років готувала їсти, прибирала, робила все вдома. Брата дуже любили, а мене постійно сварили з приводу і без приводу: то я не так за Олежкою дивилася, то сусідці розповіла, що тарганів виводили вдома, то не так відповіла татові чи мамі.

Словом, я закінчила 9 класів на “відмінно” і мене відправили до бабусі в обласний центр отримувати спеціальність. Я без іспитів вступила у технікум, оскільки була відмінницею.

По сусідству жив хлопчик, на 5 років за мене старший, який після закінчення військового училища зробив мені пропозицію і я погодилися, а було мені 17 років! Батьки зраділи, що збагрили мене заміж у 17 років.

Ми з Тарасом моталися різними гарнізонами, кожну відпустку везли море подарунків моїм батькам, допомагали матеріально. То у них грошей на нові меблі немає – ми купили, то на машину їм додали половину.

А час минав, братик ріс, і його теж треба було вчити та одягати, а ми якраз служили за кордоном та одягали всю родину.

У 18 років братик одружився і батьки розміняли свою квартиру, щоб їм дати грошей на купівлю окремої квартири, але робили це нишком, щоб ми не знали. Ми дізналися про це, коли у черговий раз приїхали у відпустку. Брат з дружиною вели дуже пустий спосіб життя.

Спочатку брат навчався у професійно-технічному училищі і постійно утікав, а ми мали возити всім подарунки, бо цього вимагала мама, ади брата не вигнали. Але його все одно виключили після 2 курсу.

Потім Олег відкрив свою фірму, з’явилися великі гроші і вони кожні 3 місяці влаштовували собі поїздки за кордон, а мама нам говорила, щоб ми не заздрили. Заздрити було ніколи, у нас народжувалися, діти, плюс переїзди, ремонти.

До мене нікому не було справи: батьки жили життям свого синочка, а братик ніколи про мене не згадував. Ми живемо у різних містах та країнах. Ми в Німеччині, а батьки та брат із сім’єю – в Україні.

У брата так і немає своїх дітей, вони взяли у дитбудинку двох, років 8 тому. І мої батьки повністю розчинилися в них, а те, що є рідні двоє дорослих онуків, згадують зрідка.

Мій братик ніколи нас із Днем народження не привітав. Але ми все одно щороку до вторгнення їхали до батьків, допомагали матеріально та взагалі допомагали з усім: то з ремонтом, то на дачі, то ще щось.

Рік тому мама занедужала, кілька місяців не вставала, і тут мій брат згадав, що я. Почав мені дзвонити, щоб я все кинула і примчала маму дивитися або забрала до себе.

Але в мене чоловік у мене дуже хворіє, я не можу його покинути. А брат наполегливо вимагав, щоб негайно була біля мами, бо їм ніколи і в них діти.

А буквально два тижні тому мої батьки перестали мені дзвонити і спілкуватися. Я зазвичай щодня спілкуюся з ними у Ватсапі. А тут зникли. Я подумала, що зайняті, вони понад рік живуть на дачі, у міській квартирі нікого немає, я й подумала, що займаються господарством, весна ж.

Я не витримала, взяла квитки на автобус і таки поїхала.

Вдома батьки сказали мені, що це я винна у всьому, що я відмовилася приїхати до них, коли була потрібна, тому нічого я не отримаю.

Я спершу нічого не зрозуміла. А потім з’ясувалося, що мій братик купив елітну 4 кімнатну квартиру, і він не має грошей на ремонт, і тому батьки продали свою квартиру і віддали йому всі гроші.

Як мені сказали: твого тут нічого немає і не було, і це їхнє рішення, бо син поруч з ними і попросив, і вони не могли йому відмовити. І ще мені сказали, що знати нас не хочуть і щоби більше їх не турбувала, а вони житимуть на дачі.

Я вже з квитками назад. але другий день не можу отямитися, добре, зі мною так вчинили, але є мої діти, їхні рідні онуки. Про них навіть ніхто не згадав.

Я не знаю, як мені далі бути. Земля пішла з-під ніг. Брат заблокував мене в соцмережах, телефон не доступний. Я не знаю що робити! Я навіть не можу збагнути, як таке могло статися!

Вибачте, якщо багато написала, але навіть нема з ким поділитися. Чоловік каже, що якщо вони мене викреслили зі свого життя, то я маю їхати додому в Німеччину і просто їх  забути. Та мені й нічого не треба їм відповідати. Просто сумно, по телефону без брехні не могли сказати, щоб я навіть не витрачалася і не їхала?

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, ibilingua.com.

You cannot copy content of this page