Рідний син Микита не покликав мене на власне весілля, тому що я занадто стара і вибивалася б з формату їхнього торжества.
Так, я народила синочка Микиту пізно, у 38 років. І ось тепер саме через це я не потрапила до сина на весілля, адже я “занадто стара”. Я наче це і ромумію, але все одно якось гірко.
Та нічого, все нормально, мабуть, таке ставлення до себе я і заслужила.
Син у мене пізня дитина, навіть лікарі називали мене не інакше, як “стара первородка”. Зараз нікого не здивуєш вже материнством в такому віці, а ось тоді це було цілою подією.
Чоловіка Дмитра, якого я дуже кохала, не стало, коли Микиті виповнилося десять років, я ростила і піднімала сина сама. Працювала, добувала все необхідне, одягала-взувала, щоб не гірше, ніж інші був, щоб не відрізнівся вівд тих, у кого молодші і заможніші батьки. За собою особливо стежити у мене часу не було, тому виглядала я завжди старшою за свій вік. Доглядати за собою почала вже на пенсії, коли час і гроші з’явилися. Але зараз все одно вже молодість не повернеш. Точніше, можна, але таких великих грошей у мене точно немає, та й не треба мені цього.
Микита пішов на вільні хліби після закінчення університету, зараз йому тридцять три роки вже. Живе він окремо, тому про його особисте життя я знаю небагато. Коли він привів знайомитися Олену, я навіть здивувалася, бо не думала, що у них все так серйозно. Хоча і пораділа, що син обзавівся нареченою, пора б вже і про сім’ю подумати, давно пора, я онуків вже хочу.
Олені двадцять три роки, доучується, працює. Мені дівчина сподобалася, відкрита, яскрава, весела і абсолютно натуральна, що для нинішньої молоді рідкість – ніяких надутих губ, татуювань на обличчі, величезних скул і брежнєвських брів. Мені здавалося, ми з нею зійшлися.
Ну, познайомилися і познайомилися, це ще нічого не означає, крім того, що Микита розцінює ці стосунки серйозно. Про весілля мови не йшло. Я не випитувала, розмірковуючи, що якщо вже з дівчиною познайомив, то вже на весілля точно покличе.
А ось і ні, не покликав мене Микита на весілля. Навіть не обмовився, що воно відбулося, поки я сама не запитала.
А я сама про весілля дізналася від родички. Сиділа я вдома, неділя, прекрасний день, літо у розпалі, тільки погода налагодилася. Тут пролунав телефонний дзвінок. Дзвонить родичка, давай мене вітати з весіллям сина. Я в ступорі, думала, переплутала щось старенька, яке таке весілля?
А родичка мені так здивовано: а ти, мовляв, не знаєш – вчора син твій Микита весілля відгуляв! А сама родичка про це дізналася від свого сина, який з моїм дружить і на весіллі був у Микити. А Микита, виявилося. вже і фотографії в інтернет виставив, де він в костюмі, Оленка у весільній сукні, підписав “Мій кращий день”.
Я сяк-так родичку подякувала за привітання, сіла в крісло і сиджу. поворухнутися не можу. Як же це так, думаю, що мене рідний син на весілля не покликав, навіть словом не натякнув про нього! Треба, думаю, зателефонувати Микиті. привітати хоч…
Довго син трубку не брав, я вже і дзвонити перестала, Микита мені сам передзвонив ввечері. Я і питаю, чи не хоче він мені щось розповісти? А то мені тут рідня каже, що весілля було, що він уже одружений чоловік. Син зам’явся, сказав, що зараз приїде і ми поговоримо.
Приїхав з квітами, тортом, розцілував. А потім каже, що так, одружився він вчора, справили весілля, завтра з дружиною відлітають в медовий місяць.
Мене як до місця прикуло. Як, кажу, одружився? А чому я нічого не знаю про це? Микита знову почав м’ятися, а потім заявив, що весілля було молодіжне, тому мене і не покликали, мовляв, що мені там з молоддю робити?
Питаю, чи були батьки нареченої, виявилося, що були. Їх син відніс до розряду молоді. Самій нареченій двадцять три, а її батькам по 43-45 років. Вони в порівнянні зі мною молодь, так, мені ж сьомий десяток…
Ну добре, гулянка ця мені не дуже і цікава, хоча все одно прикро. Але на розпис чому не покликали, я б прийшла, у мене один син і він не щодня одружитися. амикита тількиочима кліпає – він щось не подумав, що так можна…
Ось так мене син викреслив зі свого кращого дня через мій похилий вік. Прикро дуже, розумію, що нічого страшного не сталося, але все одно гірко, не щодня ж дізнаєшся, що синові на тебе байдуже і він просто не захотів трохи подумати… Мені цікаво, якби я сама не подзвонила, Микита би мені взагалі сказав? Він каже, що так, а я вже сумніваюся.
Не знаю навіть, які у мене будуть у майбутньму стосунки з сином і його родиною, з онуками? Раптом Микита й Оленка викреслять мене і з життя онуків?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
