Я знаю, що це погано, та я закохалася в одруженого чоловіка, і мені з ним дуже добре… було.
У Михайла з дружиною не було дітей, їх шлюб тріщав по швах, і в цей момент він зустрів мене. В тому що немає діток, він винив саме себе, бо дружина була на обстеженні, і їй сказали, що все в неї добре.
Михайло радів кожній нашій зустрічі. Говорив, як сильно він мене любить, і як було б чудово, якби я народила дитину. Що він одразу б пішов від дружини і ми б щасливо всі троє зажили.
І через деякий час сталося чудо, я – завагітніла. Михайло, як і обіцяв, пішов, та не від дружини… а від мене. Я не знаю чому так вийшло, можливо він налякався відповідальності.
Я народила здорову і прекрасну дівчинку. Багато допомагали батьки. В чому я їм дуже вдячна. Оленка росла справжньою красунею. Я пишалася кожним її досягненням.
Про Михайла я згадувала, але вже тих почуттів не відчувала, я жила лише донькою, багато працювала, щоб ми ні в чому не потребували. Оленка ходила в садочок, на різні кружки, тому часу сумувати не було.
Коли Оленці виповнилося 8 років, в наше життя увірвався Михайло. Почав просити, благати, щоб ми пробачили його вчинок. Виявляється дружина його покинула. Вона зустріла чоловіка, який сам виховував дитину, в них закрутився роман, який переріс в справжні почуття. Як на мене, тут вся справа в дитині, адже кожна жінка хоче себе відчути матір’ю. В цій сім’ї вона знайшла себе.
В цей час покинутий Михайло й згадав, що у нього також є до кого повернутися. Та 8 років просто так не минули. Нам з Оленкою добре вдвох. Ми пережили важкі часи одні, і тепер нам такого тата не потрібно.
Ні, я не кажу, що все життя залишусь одна, я розумію, що дитині потрібен батько. Коли я зустріну чоловіка і буду впевнена, що він буде й чудовим батьком, я прийму його в нашу сім’ю.
Ну ось, на тому й закінчується наша з Оленкою історія.
Всього вам доброго, дорогі мої читачі!
(Не судіть строго!)
Передрук без посилання на ibilingua суворо заборонений!
Фото ілюстративне – dobrocom.info
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook