Я народилася у багатодітній сім’ї із застарілим, патріархальним укладом. Старші стежили за молодшими, а молодші доношували за старшими. Щоб ви розуміли, нас було 9 дітлахів, не надто розпещених батьківською любов’ю та увагою. Дорослішання у нас наставало раніше, ніж в інших сім’ях, праця – на першому місці.
Вже після моїх 15 років у будинку я вважалася тягарем, а мама хвилювалася, що залишитись мені в дівках надовго. Тому немає нічого дивного, що у 18 років я вийшла заміж за людину, яку знала близько двох тижнів. Та це й не мало значення: батьки Артема добре знали моїх, крім того, йому було вже 27 років, а отже час настав.
Найдорожчою річчю мого посагу була квітчаста скатертина з якоїсь строкатої тканини. Нічого не скажеш, завидна наречена. Ми жили втрьох: я, чоловік та його лежача бабуся. Враховуючи, що квартира була трикімнатною, я почувала себе практично на самоті, особливо якщо порівнювати з моїм минулим сусідством з 5 хлопців в одній кімнаті.
Кохання, ясна річ, між нами не було. Але зав’язалася вимушена дружба і через 2 роки я народила чоловіку сина. Це дещо зблизило нашу родину. Скоро бабуся нас покинула, а ще за півроку у нас з’явилася дівчинка. І ми вирішили назвати її на честь бабусі.
Артм ніколи не був поганою людиною. Він утримував мене з дітьми та більшість часу проводив на роботі. Як такого спілкування між нами не існувало, але це й не дивно, такий був час. Минали роки і я зрозуміла, що зовсім нічого не вмію робити, окрім домашньої роботи – прибирання та готування.
У ті роки я ще не знала, що таке Інтернет, а сходити в бібліотеку за якимись книгами, що цікавлять мене, не вистачало часу. Та й коли читати? Якось я натрапила на передачу, в якій говорилося про те, як робити різні вироби з мила. Сходила на ринок, купила всього потрібного для мого майбутнього хобі. А ввечері слухала крики чоловіка з приводу того, що даремно викинула гроші на якусь нісенітницю.
І ви знаєте, у мене почало виходити. Спершу не дуже, але потім все краще та краще. Перші зразки я роздала сусідам і попросила, щоб вони порекомендували мене друзям, адже це так корисно та незвично! Через рік у мене навіть з’явилися свої гроші, які, втім, я витрачала на смаколики й розваги дітям і дрібниці для дому. Артем все ще стискав губи і вимагав більше часу витрачати на сім’ю.
Донька часто хворіла і саме з цієї причини я розуміла, що сидіти вдома потреба. Тільки коли їй виповнилося 15 років, я змогла піти шукати роботу під незадоволене кректання чоловіка. До нас почали приходити гості і у цілому життя почало налагоджуватися.
Ось тільки Артем не змінився. На людях зі мною він був ввічливий, а подекуди навіть ніжний. Ходили ми під руку, нерідко з морозивом чи навіть квітами. Однак варто було нам тільки зайти в будинок — і він одразу змінювався. І фігурі моїй критики діставалося, і плямам на новій сукні. Але я звикла, розумієте? Адже цей тон від нього я чула все життя, тільки з віком він почав звучати голосніше і частіше.
Ні, руки він ніколи не піднімав. Ні на мене, ні на дітей. Тільки слова теж завдають болю. А ще дужче, коли твій син починає вторити батькові та огризатися на рідну матір. І це точно не такий вік, адже з татом він і на рибалку, і в похід. А мені дістаються тільки докори про особистий простір.
Останньою краплею став звичайна хустка. Я купила його на свої гроші, як тепер уже багато чого іншого. Але чоловіку моєму не сподобався колір.
“Безглуздо й по-дитячому, виглядаєш як корова в шапочці”.
І тут я зрозуміла, що не зможу прожити з цією людиною більше жодного дня. Дітям уже по двадцять із лишком років. А я навчилася працювати. справа, кою я займаюсяч. приносить мені дохід і задоволення. Чого я чекаю? Отак, товста і нікому не потрібна, за словами мого «дорогого» чоловіка, я вирішила подати на розлучення.
Зараз живу на орендованій квартирі, маленькій, але чистій, це ж наскільки її легше прибирати. Мені стало морально легше, та й фізично також. Дорослі діти не надто підтримують мене, особливо син. А ось дочка просто каже, що скучає, але абсолютно зі мною згодна.
Жодних думок з приводу повернення мене навіть не відвідують. А ось колишній (поки що не офіційно) чоловік дзвонить щодня. Спершу він тільки кричав і наполягав на моєму поверненні. Тепер, навпаки, каже, що все усвідомив та шукає вибачення. Але я не ображаюся на Артема, просто був час, коли я давала можливість собою зневажати, а тепер цей час скінчився.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото – Ibilingua.com.