fbpx
життєві історії
Я народилася в селі на початку 90-х, повна розруха і злидні, мама довго не працювала, а татової зарплати ледь вистачало. Все дитинство носила обноски за сестрою. Та й одяг ніколи не вибирала, що купили те і носила. За все дитинство нікуди не їздила, хоча була можливість дітей безкоштовно в табір прилаштувати, один раз сестру відправили і все. А мені сказали: “Одна з’їздила, відпочила, і вистачить”

Я народилася в селі на початку 90-х, повна розруха і злидні, мама довго не працювала, а татової зарплати ледве-ледве вистачало. Все дитинство носила обноски за сестрою. Та й одяг ніколи не вибирала, що куплять те і доводилось носити.

За все дитинство нікуди не їздила, хоча була можливість дітей безкоштовно в табір прилаштувати, один раз сестру відправили і все. Самі потім говорили: “одна з’їздила, відпочила, і вистачить”.

Коли мені було 15 років, ми переїхали в місто, жили на орендованій однокімнатній квартирі років 5. Взяли в іпотеку теж однокімнатну квартиру. Ніколи своєї кімнати не було, навіть кута свого в домі. У 15 років, звичайно обурювалася, що кімнати своєї немає, але толку. При цьому підробляти мені забороняли. Намагалася в студентські роки підробляти, але мене завжди з цього приводу лаяли.

За те, що я збирала стипендію, мене дорікнули, мовляв, сестра моя ніколи не збирала. І в підсумку і стипендію у мене просили на загальні потреби або на свої кредити. Тато взагалі кредитів набрав на всілякі дурниці, дійшло до того, що кредити стали перевищувати його зарплату, і він поїхав на заробітки в Чехію. Але там такі заробітки… Мама ще гроші передавала, щоб додому вернувся. З кожної своєї зарплати я їм щось віддаю. Вже рік з сестрою ми платимо їх кредити і комуналку.

З друзями рідко куди ходила. Якщо всі збираються в кафе або кіно, я не йду, тому що у мене грошей немає. А хлопці вирішують, що мені не цікаво і більше не кличуть. Намагалася шукати підробіток в інтернеті, то коментарі писала, то фотки продавала, то на опитування відповідала. Але все це особливих грошей не приносить.

Мені багато хто говорить, добре, що ти з батьками живеш, можеш збирати на свою квартиру, а ось ми на орендованій. А я мовчу про свою ситуацію. І ці люди, живучи на орендованій квартирі набагато швидше мене назбирають.

Зараз багато хто скаржиться, що батьки повинні забезпечити житлом, я не можу таке слухати, нехай подякують, що можуть свою зарплату тільки на себе витрачати. Мої батьки хороші люди, добрі, але просто не вміють ні збирати, ні заробляти.

Мама недавно на пенсію вийшла і тепер ми з сестрою і їжу купуємо. При цьому вони хочуть онуків. А я дітей не хочу, це зайві витрати. Тягну батьків, а потім ще й дітей? Ні, дякую, я так з убогості ніколи не виберуся. Мрію про свою квартиру, хоч маленьку і жити хочу одна, робити що хочу, слухати музику не в навушниках, готувати собі коли хочу, а не тому що потрібно.

Ще мрію подорожувати. На батьків зла не тримаю, але дітей своїх напевно не буде. Хочеться, нарешті, жити, а не виживати. Можете не відповідати, просто наболіло і захотілося не поради отримати, а просто виговоритися.

Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!

Фото ілюстративне – kobieta

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

facebook