Я пізня дитина у батьків, народився, коли їм було за сорок. Напевно, ця різниця у віці наклала свій відбиток. Щойно у мене з’явилася можливість піти, я так і зробив. Життя з однолітками приваблювало мене більше, та й не хотілося бути тягарем старим батькам.
Не можу сказати, що в нас були якісь негаразди з матір’ю, ні, навпаки, вона дуже трепетно до мене ставилася, але була досить владною, а мені її тиск не завжди був до душі. Відстань віддалила нас ще більше. Іноді зідзвонювалися.
Коли батька не стало, а мати залишилася сама, я побув з нею місяць, щоб не залишати саму. Добре, що можу працювати деякий час віддалено. Було дивно дивитись на неї, літню, привидом блукаючу по спорожнілому будинку. Вона дуже тяжко переживала втрату тата, адже майже шістдесят років разом!
Порадився я зі своїми, і всі разом ми вирішили забрати маму до себе. Залишати її в передмісті в самотньому будинку здавалося несправедливо. Поговорив із мамою, заспокоїв. Спочатку вона не хотіла перебиратися, але потім все ж таки зважилася. Тепер розумію, що просто хотіла догодити, щоби ми не хвилювалися.
Будинок продався дуже швидко, всі гроші я поклав на депозитний рахунок, туди ж додав і невелику мамину пенсію, вирішивши, що зможу і сам її повністю забезпечити. Старшу дочку Софійку ми відправили до університетського гуртожитку, тим більше, що вона давно хотіла, а маму розташували в її кімнаті.
Здавалося б, які можуть виникнути проблеми? Тим не менш, все, що сталося в маминому житті, надто сильно на неї вплинуло. Її туга за домівкою не проходила, і вона почала вередувати. Я розумію, що вона хотіла якнайкраще, але не змогла вчасно усвідомити, наскільки важко буде звикати до нового життя. Не розумів і я.
Скоро мамі почало здаватися, що її викрали з дому і тепер я проти її волі утримую її тут. Вона почала скаржитися, що в неї пропадають речі, звинувачувала у всьому мою дружину, дітей, мене самого. Заявила, що я відібрав у неї будинок і тепер вона змушена сидіти у своїй кімнаті, як у в’язниці. Спочатку ми не надавали цьому значення, але пізніше почалися справжні конфлікти.
Фахівці з сумом повідомили, що ми зіткнулися з незворотними процесами і, швидше за все, мама продовжить поводитися подібним чином. Це трапилося б однаково, навіть якби ми не забрали її і не продавати будинок. Навпаки, вони похвалили нас, що ми такі дбайливі. Адже багато хто від опіки відмовляється.
Але ситуація погіршувалась з кожним днем.
Звісно, я не обмежував матір. І одного дня, коли всі ми були на роботі, вона вийшла з квартири у двір і почала кликати на допомогу. Хто ж виявився тим злочинцем, від якого її потрібно було захистити? Я, її рідний син. Вона звинуватила мене в тому, що я погано з нею поводжусь, відбираю пенсію і все в неї вкрав.
Опіка не змусила довго чекати, довелося розбиратися з ними, демонструвати умови, в яких живе мама, показувати документи, що всі її гроші та пенсія на місці, а сама вона перебуває на нашому повному забезпеченні. Вони сказали нам прямо, що маму краще визначити в будинок для людей похилого віку, дати їй шанс дожити нормально під наглядом лікарів. Та й самі ми зітхнемо з полегшенням.
Я довго не наважувася прийняти це не просте рішення, але під натиском дружини я погодився, і через кілька днів моя літня мати вирушила до будинку для людей похилого віку. Вона з тугою дивилася на мене, і в її очах читався сув від мого вчинку. Але що я міг вдіяти?
Ми провідуємо маму раз на тиждень, вона в хороших умовах, але не завжди нас упізнає. Розумом і розумію, що зробив правильно, але на душі камінь.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
