fbpx
життєві історії
Я народжу. І що робити з дитиною, я вже вирішила. У Наді з зятем вже три роки немає діточок. Через кілька днів я пригальмувала машину біля дому дочки. «Надю, виховайте цю дитинку, у вас же своїх все одно поки що немає! А я допомагатиму завжди. А мені воно, сама розумієш… В мене вік і все таке. Хочеш, я сама з Романом поговорю?»

Я народжу. І що робити з дитиною, я вже вирішила. У Наді з зятем вже три роки немає діточок. Через кілька днів я пригальмувала машину біля дому дочки. «Надю, виховайте цю дитинку, у вас же своїх все одно поки що немає! А я допомагатиму завжди. А мені воно, сама розумієш… В мене вік і все таке. Хочеш, я сама з Романом поговорю?»

Розлучилася я з чоловіком сім років тому, у 41. І ось тоді і почала жити справжнім життям. До цього все приносила свої мрії в жертву шлюбу, родині, чоловікові.

Три роки тому відкрила з подругою косметологічний салон, мені дуже подобається наша справа, те, чим я займаюся. Справи наші йдуть добре, розвиваємося, гарно заробляємо. Ту трикімнатну стару квартиру, де ми з чоловіком жили, я вдало продала, купила однушку, але новеньку, а різницю якраз і вклала у бізнес.

Дочка моя Надя заміжня, але вона не в мене: поїхала за своїм коханим в село, та зробили ремонт у будиночку, який зятеві Роману від прабабусі лишився, та й живуть собі тихенько. Він інтернет-провайдер місцевий, а Надя вчителює, викладає дітям англійську мову. Ну, та головне, що вони щасливі і все в них добре.

І от, неждано-негадано, оце на мою голову…

По роботі я часто їжджу у відрядження, на конференції косметологів.

Прага тієї весни була неймовірна… Він, той незнайомець, просто підійшов і обійняв мене під розквітлим деревом, заглянув в очі і прямісінько в душу. Виявився сином українських емігрантів, так мило говорив українською з чеським акцентом…

То була лише одна ніч, яка мала лишитися назавжди там, у Празі, і у спогадах. Романтична пригода, яка не повинна була мати продовження. Ми навіть контактами не обмінялися, я зразу сказала, що відносини на відстані – не моє.

Але не так сталося, як гадалося.

Побачивши дві смужки, я відчула, як волосся заворушилося на голові.

Та я швидко оговтуюся.

Порадилася з лікарем, сказала, що краще народити. Та я сама “за”, ніколи не позбавлялася від дітей і не хочу цього робити.

Рішення прийшло в момент.

Я народжу. І що робити з дитиною, я вже вирішила. У Наді з зятем вже три роки немає діточок.

Через кілька днів я пригальмувала машину біля дому дочки.

– Надю, виховайте цю дитинку, у вас же своїх все одно поки що немає! А я допомагатиму завжди. А мені воно, сама розумієш… В мене вік і все таке. Хочеш, я сама з Романом поговорю?

На ранок Надя відповіла, що вони згодні, але щоб я ніколи – ніколи! – не забажала розповісти дитині чи ще комусь таємницю. Я дала обіцянку.

Ми все зробили, щоб в селі ніхто ні про що не здогадався, Надя навіть животик накладний собі мостила, все решту я влаштувала.

***
Це все сталося чотири роки тому.

На всі вихідні, свята я мчу до доньки й зятя, щоб побути поруч з ними, з Софійкою і її півторарічним братиком Богданчиком, який народився у Наді й Богдана…

Всі вони в мене є, а також є ще Олег, який з’явився в моєму житті рік тому.

Можу сказати, що я – щаслива. Справді. З Олегом щаслива. Щаслива, коли дивлюся на малечу. Ось тільки плакати хочеться так часто… Але я виконаю обіцянку.

Можливо тільки колись, коли буду на порозі іншого світу, попрошу у Наді дозволу зізнатися Софійці. А, можливо, й ні. Час покаже…

Автор – Олена К.

Спеціально для Ibilingua.com.

Передрук без згоди автора суворо заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook