Я в родині одна, мої мама і тато в мене досить заможні, ми з невеликого міста на Черкащині. Але навчатися на юридичному я поїхала в Київ, так і залишилася в столиці.
Мені вже 28 років, але особисте життя у мене ще зовсім недавно зовсім не складалося. Чесно кажучи, я не дуже симпатична, та ще й маю вагу понад 80 кілограм.
Тому самі розумієте, що кавалери за мною табунами ніколи не бігали. Худнути я ніколи дуже не прагнула, та і дуже люблю смачно поїсти, щоб собі в чомусь відмовляти.
Тож я навчалася, потім влаштувалася на роботу, відкладала гроші. Згодом батьки мені додали грошей і я купила в новому комфортному районі Києва двокімнатну квартиру в новобудові.
І от якраз поки в ній робився майже рік ремонт, я зустріла Богдана, такого ж великого як і я молодого чоловіка. Нас познайомили спільні друзі.
Богдан вже був недовго одружений, але діток немає. Ну і якось так вийшло, що ми почали зустрічатися.
Батьки мої, коли дізналися, що я маю хлопця, були на сьомому небі від щастя. Вони давно мріють, що я вийду заміж і народжу їм онуків.
Отже познайомила я батьків з коханим, Богдан, який і сам жив на оренді, бо з Вінницької області, переїхав до мене спочатку в знімне житло, а коли у мене в новій оселі завершився ремонт, ми переїхали вже в мою нову квартиру.
Ну й чого тягти? Мова зайшла про розпис, навіть про весілля, бо мої батьки хочуть гідно віддати мене, єдину дочку заміж. А Богданова мама одна, живе в райцентрі на Вінниччині, тож на особливу фінансову участь від неї чи якісь суттєві подарунки очікувати не доводиться, але людина вона дуже хороша.
І все було добре ще тиждень тому, запланували весілля на вересень, але вчора ми поїхали на вечерю до моїх батьків з ночівлею, шоб тато з Богдаом могли душевно “душевно посидіти”. Ось тоді я й почула випадково їхню розмову.
Про те, що мої батьки подарують нам на весілля машину, я знала, але почула, як Богдан просить за мене ще й машину для брата. Саме так і каже:
– Ну ви ж самі розумієте, Артеме Івановичу, – сказав Богдан, “веселим” голосом. – Донечка ваша – не на кожного покупця товар, і я би спокійно міг собі обрати кращий. Але Оленка чудова людина й господиня, і ви хороші люди.
Тому я не хочу відмовлятися від нашого задуму, і буду поруч з вашою дочкою, зробимо вам онуків, ось тільки хочу за це попросити вас як зять ще про одну ласку – допомогти у придбанні машини моєму молодшому брату. Бо хлопець молодий, з дівчатами треба знайомитися, а хто погляне на нього без машини?
Мама йому в цьому не помічник, у мене родина скоро буде, всі гроші маю намір витрачати на дружину й дітей. А Василько ще студент останнього курсу, то ж які в нього статки. Сподіваюся, ми порозуміємося і ви відгукнетеся на моє прохання!
Далі я не слухала. Бризнули сльози. Та я зуміла їх приховати навіть від мами.
Я навіть і не знаю, чи виходити мені тепер заміж за свого хлопця. Але хто на мене ще б подивився? Богдан дарує мені все дороге, має хорошу роботу, переїхали до мене. Але те що я почула під час їхніх посиденьок з моїм татом, просто підкосило мене.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.
