Ми живемо у Львові, у нас хороша двокімнатна квартира. Нам з дружиною по 56 років. Я люблю дружину Люду, хоч ми і разом вже багато років. Діти виросли, і ми б могли собі спокійно і щасливо жити для себе…
Але я навіть не здогадувався, звідки прийде халепа.
У Людмили була в одному карпатському селі родичка, старенька двоюрідна тітка, у якої з близької рідні нікого не лишилося. Ось вона, коли злягла, і знайшла за допомогою сусідів мою дружину, і попросила доглянути її, а у вдячність залишити Людмилі свою хатину.
Ми подумали, і вирішили доглянути стареньку. А з хатою можна потім що завгодно вирішити: продати, зробити там собі і онукам дачу, здавати відпочивальникам…
Люда вже на пенсії, тому рік тому, на весні, вона поїхала до бабусі Зінаїди.
Дружина жила там з бабусею постійно, а я приїздив що вихідних.
Дуже гарні там місця, це правда: гори-хвилі, зелено, смереки порипують, тиша, пташки співають… Але жити постійно у такому місці я б не зміг. Все-таки я звик до міста, робота у мене, бізнес невеликий у Львові. А от їздити відпочивати в таку місцину – краса і щастя.
Восени бабусі Зінаїди не стало. Провели ми стареньку, як годиться, в останню путь.
Я думав, що ми зачинемо хатину, попросимо сусідів наглядати за обійстям і поїдемо до весни додому. Але Люда відмовилася їхати у місто! Сказала, що відвикла, що хоче постійно тепер жити тут, у бабусиній хаті… Я не знав, як на це реагувати. Адже я втомився за останні місяці сам у квартирі, сам собі готувати, прибирати…
Та і просто хотів дуже, щоб Люда вже повернулася. щоб ми, як раніше, були разом. Але дружині тепер це не потрібно…
Взагалі, вона якось змінилася, я її майже не впізнаю. Я їй пояснюю, чому нам варто повернутися додому у місто разом, а вона наче й не чує, наче взагалі мене не помічає. Дивиться у вікно, щось у хатині робить, трави якісь сушить. А місто, наша квартира, наша родина – це все для неї відійшло на якийсь дуже далекий план…
Ні, ми живемо як чоловік і дружина, але дуже не часто, лише коли я до неї туди їду. Її ж вмовити повернутися назад у місто в мене так досі і не вийшло. Діти теж не змогли вплинути на маму, та їм і не до неї, по суті, у них своє життя.
Я навіть не знаю, чи допоможе мені хтось слушною порадою в цій ситуації.
Я люблю дружину і не хочу, щоб наш шлюб розпався. Але її з тієї хати не витягти, не хоче в місто. Люди до неї йдуть, вона їх лікує травами за рецептами баби Зінаїди… Це все мені не дуже подобається. Я відчуваю, що втрачаю її, що зникає наш міцний зв’язок, а нічого не можу вдіяти. А я не можу покинути роботу, квартиру у місті, та і не хочу, якщо чесно. Життя в селі для мене гарне як відпочинок, а не на постійній основі.
І як мені бути? Як повернути дружину? Чи можливо це?..
Спеціально для видання Ibilingua.com.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
