fbpx

Я навіть не знаю, як до цього ставитися і в кого прости поради. На початок вторгнення я працював у Європі і си з дружиною вирішили, що повертатися мені не варто, а тільки гроші їй переводити. На той час Юля чекала нашого первістка. Поки мене нама поруч, їй у всьому допомагає її студентський друг, навіть жити Роман зараз до неї переїхав

І все – через її давнього друга! Я навіть не знаю, як до цього ставитися і в кого прости поради. На початок вторгнення я працював у Європі і си з дружиною вирішили, що повертатися мені не варто, а тільки гроші їй переводити. На той час Юля чекала нашого первістка. Поки мене нема поруч, їй у всьому допомагає її студентський друг, навіть жити Роман зараз до неї переїхав.

Ми з Юлею одружилися чотири роки тому. Все як у всіх – кохання, стрічання, розпис.

Орендували у Львові квартиру, бо самі обоє з села, мріяли про своє житло, але зарплати мали маленькі.

Коли мене друг запросив працювати своїм напарником на фурі вахтовим методом в Європі, ми з дружиною подумали і погодилися. Адже у нас стільки не заробиш.

Після кожного місяця роботи я на тиждень повертався додому, ми завжди з Юлею дуже гарно проводили час.

На момент вторгнення рф в Україну я був в Норвегії у рейсі, а Юля вдома при надії, носила нашого первістка.

Я пропонував дружині одразу ж приїхати до мене, я б найняв для нас житло. Але Юля відмовилася, сказала, що дома їй краще, у Львові спокійно, та й роботою вона дорожить, якраз трохи на підвищення пішла.

Ми вирішили, що повернутися я можу будь-якої миті, але краще не треба. Дружина мені так і сказала: краще заробляй в Європі, ніж опинишся на фронті.

Звичайно, я переживав за неї, але Юля запевнила, що з усім справиться, допоможуть колеги й подруги, на крайняк мама з села приїде.

Але, знаючи про натягнуті стосунки дружини з моєю авторитарною тещею, я розумів, що Галина Вікторівна буде останньою людиною, до якої звернеться Юля.

І все б добре, але мене бентежить і хвилює те, що на підтримку моїй дружині прийшли не подруги, а її студентський ще не одружений друг Роман.

Юля сама мені колись розповідала, що у них був ще напівдитячий роман під час навчання в університеті, але, мовляв, вона швидко зрозуміла, що як чоловік Ромчик її не приваблює.

І ось минув час, і цей Ромчик – тут як тут біля моєї дружини. Юля запевнила мене, що вони лиш друзі і що Рома кращий за подруг в якості помічника – у нього завжди є для неї час і він має машину.

Всі ці місяці Роман біля Юлі, наче лицар біля її ніг. А вона продовжує мені божитися, що вони лиш друзі.

Кілька місяців тому Юля народила нашого синочка, я так поривався приїхати, але дружина мене відмовила. Виїхати я потім з України не зможу, а дозбирати грошей на квартиру завдяки моїм заробіткам залишилося зовсім не багато.

Отже, я залишаюся в Європі і працюю тут, переводжу Юлі регулярно більшу частину зарплати, а вона відкладає.

Ну і біля неї весь цей час Роман, він возив Юлю народжувати сина, він їх забирав.

А це й жити до них переїхав, щоб допомагати Юлі з малим, адже вона вже віддалено почала працювати.

Роман цей програміст, пояснила мені Юля, то він теж працює з дому і може підстраховувати її з Ярославчиком.

Я спробував висловити, що я проти такого розкладу, але Юля сказала, що це наразі найкращий варіант, бо з подруг жодна не прийде до ней жити, а самій з дитиною їй важко.

Дружина сказала, що дуже чекає мого повернення, але треба дозаробити вже на житло, не кидати цю справу.

В цілому вона права, але в мене на душі кішки шкребуть. Я навіть не знаю, як до цього ставитися і в кого прости поради. Можливо, це й нормальна ситуація, але інколи мені здається, що мене пошили у відомого героя казочок на ім’я Ванька…

І попри все я кохаю дружину й синочка, і дуже не хочу, щоб у мене їх відібрав хтось інший. Як мені бути?

Автор – Дмитро К.

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.

Фото ілюстративне, авторське.

You cannot copy content of this page