fbpx

Я навіть не знаю, як це назвати. Моя невістка, яка з двома дітками вже пів року у мене живе, а син служить, невістка, яка при надії третім, купила собі айфона отого модного, останню модель за 40 тисяч гривень! А що вона мені відповіла – це впасти й не жить

Я живу у маленькому мальовничому райцентрі на Волині. Чоловік вже полинув на небеса.

Маємо дочку й сина. Дочка з онуками давно за кордоном, а син офіцер.

Коли все це почалося, син через тиждень привіз до мене з Києва жінку з двома дітьми. Мовляв, йому так спокійніше буде, коли вони будуть тут зі мною.

Ну добре, ніхто ж не проти. Разом якось краще, спокійніше, у хаті дитячий сміх, приємних клопотів додалося.

Я вже пенсіонерка, але ще трохи працюю на пів ставки у Червоному хресті. Пів дня на роботі, а потім різні справи і час з рідними.

Разом з невісткою Любою хату прибрали гарно, город посадили на весні, зараз врожай збираємо, заготовки на зиму робимо.

Все було добре, але через два місяці я помітила, що Люба круглішає: виявилося, невістка при надії третьою дитиною! Вони мені з сином пояснили, що дізналися новину за два дні до цього усього.

Ну що ж – дитинка Божий дар, будемо ростити. Єдине, що я, звичайно, вважаю, що це зараз не дуже на часі, але що вже поробиш, місця всім вистачить.

Але недавно сталося таке, що на голову не налазить. У той час, коли я половину пенсії щомісяці перераховую на армію, допомагаю переселенцям у нашому місті, моя невістка таке утнула!

Поїхала Люба минулими вихідними до Луцька, а повернулася з покупкою: новими телефоном. Та яким!

Купила айфона отого модного, останню модель за 40 тисяч гривень! А що вона мені відповіла – це впасти й не жить.

Запитую:

– Любочко, ну нащо воно тобі зараз оце було, коли стільки людей потребують, коли кожну можливу копійку на армію краще перекинути? І не соромно тобі? Он діток-переселенців скільки бігає по місту, всім їсти, одежина треба – краще б, якщо зайві гроші маєш, на благодійність віддала!

А вона мені:

– Мамо, не переймайтеся. Грошей зайвих немає. На телефон мені дав чоловік, ваш син, це його подарунок. А потрібен він мені такий, бо, тримаючи таку дорогу й сучасну річ в руках, я виглядаю не як жінка, що народжує, аби плоди свої сіяти від недалекого розуму, а як така, що може собі дозволити собі мати трьох діточок – самодостатня, впевнена й заможна. І це для мене важливо.

Я тільки за голову взялася, що тут скажеш!

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.

You cannot copy content of this page