Я навіть не знаю, як це пояснити донечці, чому їй така бабуся дісталася. Але про все попорядку.
Коли ми з Петром були у шлюбі, я вважала, що зі свекрухою Надією Степанівною мені дуже пощастило. Вона жінка досить строга сувора, але до мене завжди ставилася тепло. А коли народилася у нас із Петром донька Веронічка, мама чоловіка її просто обожнювала, завжди прагнула проводити з дитиною якомога більше часу.
Вона так мені допомагала! Надія Степанівна і в садок внучку сама водила, і вдома з нею займалася – шукала різні ігри розвиваючі, з вправами. А коли нам із чоловіком треба було відлучитися кудись удвох, свекруха відразу викликалася посидіти з малою.
На жаль, доля так розпорядилася, що з чоловіком мені довелося розлучитися. У його житті з’явилася інша жінка, а я не хотіла стояти на заваді. Сенс утримувати чоловіка, який душею прагне іншого?
Свекруха, як дізналася про майбутнє розлучення, спершу дуже засмутилася. Довго вмовляла нас одуматися, хоч би заради доньки сім’ю зберегти. Чоловік, звичайно, задумався. Почуття провини, мабуть, накрило… Але я так жити не хотіла. Вважаю, раз кохання пішло, нічого з почуття обов’язку продовжувати жити разом. Тож невдовзі ми остаточно все вирішили і у кожного почалося окреме життя.
А жили ми тоді у квартирі Надії Степанівни. Чоловік після того, як ми все обговорили, з’їхав до нової коханої, а зі свекрухою ми домовилися, що поки я не знайду відповідний варіант житла, ще з нею поживу.
Але як тільки всі документи на розлучення були офіційно оформлені, мама Петра одразу ж попросила нас із дочкою на вихід, ніби ми абсолютно чужі люди. Ось так просто вказала на двері онучці!
Я, звичайно, суперечити не стала і нагадувати про домовленість теж вважала зайвим. Благо моя мама жила всього за дві години їзди від нашого міста. До неї ми з дочкою й перебралися. Звичайно, в її крихітній малосімейці вжитися було складніше, але так-сяк ми все-таки облаштувалися.
Проблема навіть не в тому, що колишня свекруха нас виселила. Я іншого не розумію. За весь рік після розлучення вона жодного разу не зателефонувала і не зайшла провідати онучку. Як можна в один момент розлюбити дитину, яка з пелюшок зростала на твоїх очах, тільки тому, що її мати розлучилася з твоїм сином?
Подруга каже, бачила нещодавно, як Надія Степанівна із візочком гуляє. Мабуть, нового внучка няньчить з таким же задоволенням, як раніше Веронічку. Куди вже їй про старшу онучку переживати, і так турбот вистачає. Не привітала ні з Різдвом, ні з Новим роком навіть, бодай цукеркою.
А донька постійно про бабусю питає. Душа просто плаче від цього. Не розумію, як пояснити дитині, що бабуся більше не хоче її бачити? Не знаю, як це пояснити донечці, чому їй така бабуся дісталася.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com
