fbpx

Я навіть плани ніякі не можу будувати для нашої родини навіть на день-два вперед. Чому, спитаєте? адже ми окрема родина, живемо в своїй квартирі, на яку нам склалися на весілля батьки з обох сторін. А от не можу! Бо ж якщо зателефонує його Матусенька чи Таточко, чи Сестричка – Юрчик усе кидає та до них. На мої зауваження я чую тільки одну відповідь “Яка ти черства, моїм рідним потрібна допомога, а ти тут зі своїми планами!” А я тоді молода була і не задумалася, що він же до 30 років з батьками жив. Мене особисто вони не чіпають, точніше вони мене не помічають, я для них – пусте місце. Можуть дзвонити йому і о першій ночі, з якоїсь абсурдної причини, на кшталт “терміново відвези компот сестрі”, а він встає і йде

Я навіть плани ніякі не можу будувати для нашої родини навіть на день-два вперед. Чому, спитаєте? адже ми окрема родина, живемо в своїй квартирі, на яку нам склалися на весілля батьки з обох сторін. А от не можу!

Бо ж якщо зателефонує його Матусенька чи Таточко, чи Сестричка – Юрчик усе кидає та до них. На мої зауваження я чую тільки одну відповідь “Яка ти черства, моїм рідним потрібна допомога, а ти тут зі своїми планами!”.

Я щиро не знаю, що й робити. Будь ласка допоможіть порадами. Ми з чоловіком Юрієм разом вже 10 років, різниця у нас також 10 років, він старший. Коли я познайомилася з чоловіком, мені було 18 років і звичайно я тоді не замислювалася, який вплив на нього має його сім’я.

Це зараз я б звернула увагу на той факт, що він жив з батьками до 30 років, а тоді я була сповнена кохання і ні про що не замислювалася.

Я дуже люблю свого чоловіка, він чудова людина, дуже добра, дуже хороша і з дня нашого знайомства не змінився, але є одне але – це його рідня. І він у ній повністю. Вони з нами не живуть в одній квартирі, і мене особисто вони не чіпають, точніше вони мене не помічають, я для них – пусте місце.

А ось чоловіка свого через них я практично не бачу. У мене таке враження, що я живу сама з дитиною, бо мій чоловік весь час допомагає своїм родичам.

Вони можуть дзвонити йому і о першій ночі, з якоїсь абсурдної причини, на кшталт “терміново відвези компот сестрі”, а він встає і йде серед ночі і не вважає за потрібне навіть щось пояснювати.

Я у своїй сім’ї не можу плани будувати навіть на поточний день, як я сказала вже вище, оскільки якщо зателефонує його Матуся чи Татусь чи Сестричка, він усе кидає та тікає до них. На мої зауваження я чую тільки одну відповідь “Яка ти черства, моїм рідним потрібна допомога, а ти тут зі своїми планами”.

Юра весь час кудись возить свою маму, бо вона пішки не хоче ходити, по булки чи яйцями їй мотається мій чоловік, а про сестру я взагалі мовчу – її двох дітей чоловік теж постійно возить по школах і так далі.

Ми з сином весь час самі і я не розумію як жити далі. Боротися марно, говорити пробувала, чоловік сказав, що я думаю лиш про себе і вимагаю до себе уваги, а його рідня своїми проханнями його не обтяжує, його все влаштовує.

І що буде далі з нашою родиною, нашим коханням? Юра ж навіть у вихованні сина участь не бере через свою рідню, не проводить з Данилком час. Як все змінити? Підкажіть будь ласка, адже цей сайт читають старші за мене і мудріші жінки. Всім дякую!

Фото – авторське.

Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.

You cannot copy content of this page