Мій син з невісткою побралися 10 років тому, мають сина й дочку 9 і 4 роки.
Коли вони одружилися, жити зі мною не захотіли, хоча я маю невелику, зате трикімнатну квартиру в Черкасах.
Зараз я у вільні кімнати переселенців за помірну плату пустила, а тоді, після весілля, запрошувала молодих, та вони відмовилися, обрали самостійне життя і пішли на оренду.
На своє житло так вони за 9 літ і не назбирали, щоправда, живуть всі ці роки в одній квартирі одного власника.
Народилися дітки у них, я дуже хотіла допомагати, але невістка Настя якось відсторонила мене від виховання онуків одразу, тільки у свята й на канікули Дмитрик і Соня можуть залишитися у мене, та й то не на довго і дуже рідко з ночівлею.
От що я їм, чужа людина, що невістка так обмежили наше спілкування з онуками? Ну та нехай це на її совісті.
І ось це все починається, і син мій Євген одразу в лютому потрапляє на фронт. Як я поклала й молилася, щоб з моєю дитиною все добре було! Та й зараз так живу – від дня до дня, від одного його повідомлення до іншого.
На щастя, у квітні Деня прийшов у двотижневу відпустку. Як ми раділи!
А потім сталося те, чого я ніяк не очікувала і розумним не вважаю: наприкінці літа живіт у Насті став круглим!
Я тоді сказала їй все, що думаю. Ну які в наш час ще діти? Ну жили б вони заможно і бажано не в Україні – ще туди сюди, а в таких умовах, як оце зараз, у наймане житло – куди, питається?
Невістка тоді мало не за двері мене виштовхала, так їй мої слова не припали до душі. А я що, просто ж правду сказала!
Ну та нехай попробує сама з трьома дітлахами! Народила Настя хлопчика кілька днів тому, сина навіть дому не відпустили, якісь куми-друзі її відвезли, когось попросила за старшими дітьми придивитися. Але не мене!
Тому я й вирішила, що навіть провідувати невістку не піду, бо вважаю, що це вона головою мала думати! Син що? Він чоловік, прийшов у відпустку весною після більш ніж місяця на передовій.
І ось тепер троє їх у них, в орендовані квартирі! Хіба є розум в людини?
Автор – Олена К.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
Недавні записи
- Свати наші з села на Хмельниччині, і вже пів року з того часу, як виїхали з Харківщини, ми живемо у них, зять в обласному, а дочка з дітьми в Празі. Люди вони хороші, чистоплотні, працьовиті. Але те, що відбувається у них за столом, ні на яку голову не налазить. Я не в осуд, просто цікаво, чи є де ще таке
- Мені 36, у мене не має власних дітей, але маю двох племінників і трьох похресників. Та на батьківщині в Україні у мене є коханий, який на фронті, а я з лютого гарую в Італії, не сиджу на допомозі для переселенців. Та все зароблене йде рідним в Україні. 100 тисяч гривень не отримує
- Орест натякнув, що на мій ювілей він планує зробити незабутнє свято, і що мені все сподобається. Все було добре до того часу, поки я не знайшла каблучку в оксамитовій коробочці на його полиці в шафі. В мене ступор. Якщо я скажу “так”, то піду проти себе, якщо відмовлю – зроблю Оресту боляче. Я кохаю його, та є одне чималеньке “але”
- Ми і жити стали в одній моїй хаті з Оксаною, доглядати наших Ярославовичів маленьких, допомагати одна одній. Разом ходимо до Ярика. А в свій будинок Оксана багатодітну родину з Донеччини пустила. В селі тільки на нас з подивами дивляться, хто як. – Відчини, – одне слово, яке сказав Ярослав
- Я з таким нетерпінням чекала повернення молодшої дочки з трьома моїми онуками в Київ! Пів року Люба з дітьми провела у старшої сестри в Барселоні і ось нарешті вирішила додому. Але краще б я взагалі не їздила по них на вокзал! На дочку дивитися не можу. Вірі і Гільєрмо Бог діток не дав