fbpx
життєві історії
Я навіть заздрила Орисі, такі гарні фото у фейсбуці та інстаграмі вона виставляла, а історії, одна краща другої. Локацію вона зазвичай ставила “Київ”, тому я й подумати не могла, що йдучи на ринок в нашому маленькому районному центрі, я зустріну її – “королеву” нашої школи – Орисю. Однокласниця стояла у фартушку за прилавком, і як тільки наші погляди зустрілися, вона повернулась і пішла до кладови

Я навіть заздрила Орисі, такі гарні фото у фейсбуці та інстаграмі вона виставляла, а історії, одна краща другої. Локацію вона зазвичай ставила “Київ”, тому я й подумати не могла, що йдучи на ринок в нашому маленькому районному центрі, я зустріну її – “королеву” нашої школи – Орисю. Однокласниця стояла у фартушку за прилавком, і як тільки наші погляди зустрілися, вона повернулась і пішла до кладови.

***

Є у мене однокласниця колишня. Вчилися разом. Вона завжди трималася трохи відсторонено від нас, ніби не з нами. Ніби вона вище, краще, красивіше і розумніше всіх і кожного в класі і навіть в школі. І, звичайно, після школи, коли кожен з нас роз’їхався по університетах – ми втратили контакти один одного і майже не спілкувалися. Були тільки сторінки в соціальних мережах. Там можна було побачити фото, деяку інформацію про нас, про те, як ми тепер живемо.

І та сама моя однокласниця була прямо-таки світською левицею, що викликало інтерес і бажання всіх чоловіків в окрузі! Фото Орисі так і кричали про те, наскільки ж вона крутіше кожного, хто її знав.

В історіях Орися викладала фото з різним брендовим одягом, різні наряди, завжди підбори. Вона подорожувала, робила фото з різних країн і основний час проводила, звичайно ж, в столиці. Я була в здивуванні, розуміючи, наскільки ж розкрутилася однокласниця. Завжди на висоті! А на питання про те, де ж Орися працює, вона всім завжди відповідала, що працює сама на себе, відкрила свій бізнес і розвиває його. Звичайно, кожен з нас був упевнений, що заробляє вона досить!

Вчора я вирішила зайти на ринок. Довго блукаючи від прилавка до прилавка – зайшла в один з кондитерських магазинчиків. Вирішила взяти булочок, пиріжків і всякого до чаю. Але тут у мене відняло мову. За прилавком стояла Орися! Та сама моя однокласниця. Стояла перед прилавком в костюмі продавця. Звичайно, побачивши мене, вона тут же відвернулася. Вийшла на склад. А я оторопівши, ще хвилин 5 приходила в себе. Ось воно як буває, коли в мережі одне, а в житті зовсім інше.

Я ось тільки одного ніяк зрозуміти не можу. Адже вона не працює де-небудь абсолютно далеко від будинку, вона прямо тут – в своєму районі, де у неї з дитинства, зі школи купа знайомих і друзів. Добре, якби її зовсім тут ніхто не знав, ну так ні, вона все одно в мережі з себе принцесу показує.

Дуже дивна у мене однокласниця. Ніколи з нею особливо не спілкувалися, тепер розумію, чому. А смішно те, що буквально через пару годин, як ми зустрілися, Орися опублікувала історію з геолокацією в столиці. А вона ж не за одну сотню кілометрів від нас знаходиться. Ух, а хтось же в таке вірить!

Хтось до такого прагне, заздрить їй. А чому тут заздрити? Мені її, чисто по-людськи, шкода. Адже вона не своє життя проживає. Мучиться, напевно, сильно. Але тут вже нічого не поробиш.

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page