fbpx
життєві історії
Я наводила в будинку чистоту, адже ось-ось новосілля. І тут де не візьмись, з’явилася моя свекруха. – А де буде моя кімната? І не дивись на мене так, Ларисо, а то очі з орбіт повилазять. Будинок ж збудований за кошти мого сина, і я маю повне право тут жити. – Того дня я її прогнала. Коли Ірина Орестівна покидала нашу територію, сказала, що так це мені не залишить. Як сказала, так зробила

Я наводила в будинку чистоту, адже ось-ось новосілля. І тут де не візьмись, з’явилася моя свекруха. – А де буде моя кімната? І не дивись на мене так, Ларисо, а то очі з орбіт повилазять. Будинок ж збудований за кошти мого сина, і я маю повне право тут жити. – Того дня я її прогнала. Коли Ірина Орестівна покидала нашу територію, сказала, що так це мені не залишить. Як сказала, так зробила.

Після нашого з Денисом весілля, ми переїхали жити до нього. Будинок в який мене привів чоловік, був дуже старенький. Тому я відразу сказала чоловіку, що будь-що але мусимо збудувати новий, де будуть всі умови для життя.

Денис на той час мав гарний заробіток, та й я працювала перукарем, мала окрім зарплати в салоні, додатковий підробіток дома. Ми постійно економили, щоб здійснити нашу мрію.

Десь три роки ми будували будинок, а потім ще були великі затрати на те, щоб обставити його меблями. Нічого ми не хотіли нести зі старого будинку. До того ж там було мало наших речей, майже все було придбане Денисовими батьками.

Відразу хочу сказати, що моя свекруха дуже прикра жіночка, хоч і в церкві стоїть в перших рядах, та це їй не заважає постійно мене ображати.

Я чоловіку відразу заявила, що його маму ми з собою в нову оселю не беремо, я з нею жити більше не можу. Денис наче погодився зі мною, сказав що мама напевно і сама не захоче, в її віці переїзди вже не легкі.

Сьогодні я наводила в будинку чистоту, адже ми з Денисом готові вже переїхати в свій райський куточок. І тут де не візьмись, з’явилася моя свекруха, і відразу ж претензіями.

– А де буде моя кімната? І не дивись на мене так, Ларисо, а то очі з орбіт повилазять. Будинок ж збудований за кошти мого сина, і я маю повне право тут проживати.

Ох і вивели мене з себе її слова, адже я працювала і вкладалась також багато в нашу оселю. Звісно, що в Дениса більший дохід, і як чоловік майже основні витрати він взяв на себе, тай я не спала в той час.

Я зі злості відповіла свекрусі, що в цьому будинку для неї місця немає, і вона небажаний гість в ньому.

– Ти диви яка нагла пані. Ще побачимо, хто тут господиня.

А ввечері Денис почав просити мене, щоб я вибрала сама, в якій кімнаті буде жити його мама, адже вона вже не молода, здоров’я вже не те, що колись. А так вона завжди буде в нас “на очах”.

Читайте також: Я не заперечувала, щоб мій Дмитро час від часу допомагав Катерині, бо розуміла, без чоловіка вона живе, ще й доньку виховує. Але всьому є межа. – Не заслуговуєш ти, Оксано, на такого чоловіка. Золоті в нього руки, – якось сказала вона мені з насмішкою. З того дня ноги мого чоловіка в неї не було. Тут все “чорне” з Каті і вилізло. Село досі від її “казок” про нас, оговтатись не може

Ми сильно посперечались того вечора, і дійшло до того, що ми не спілкуємось вже місяць взагалі.

І так, мій чоловік і свекруха домоглись свого. Ірина Орестівна живе з нами в будинку, готує сину їсти і я постійно бачу її “задоволене” обличчя.

Відчуваю якусь неповагу з боку чоловіка.

Наче живу в будинку своєї мрії, та не почуваю себе щасливою, а ще поряд вона, та, яка руйнує моє щастя…

Автор – Успішна Емма

Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.

У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

Передрук заборонено!

You cannot copy content of this page