Я наводила в будинку чистоту, адже ось-ось новосілля. І тут де не візьмись, з’явилася моя свекруха. – А де буде моя кімната? І не дивись на мене так, Ларисо, а то очі з орбіт повилазять. Будинок ж збудований за кошти мого сина, і я маю повне право тут жити. – Того дня я її прогнала. Коли Ірина Орестівна покидала нашу територію, сказала, що так це мені не залишить. Як сказала, так зробила.
Після нашого з Денисом весілля, ми переїхали жити до нього. Будинок в який мене привів чоловік, був дуже старенький. Тому я відразу сказала чоловіку, що будь-що але мусимо збудувати новий, де будуть всі умови для життя.
Денис на той час мав гарний заробіток, та й я працювала перукарем, мала окрім зарплати в салоні, додатковий підробіток дома. Ми постійно економили, щоб здійснити нашу мрію.
Десь три роки ми будували будинок, а потім ще були великі затрати на те, щоб обставити його меблями. Нічого ми не хотіли нести зі старого будинку. До того ж там було мало наших речей, майже все було придбане Денисовими батьками.
Відразу хочу сказати, що моя свекруха дуже прикра жіночка, хоч і в церкві стоїть в перших рядах, та це їй не заважає постійно мене ображати.
Я чоловіку відразу заявила, що його маму ми з собою в нову оселю не беремо, я з нею жити більше не можу. Денис наче погодився зі мною, сказав що мама напевно і сама не захоче, в її віці переїзди вже не легкі.
Сьогодні я наводила в будинку чистоту, адже ми з Денисом готові вже переїхати в свій райський куточок. І тут де не візьмись, з’явилася моя свекруха, і відразу ж претензіями.
– А де буде моя кімната? І не дивись на мене так, Ларисо, а то очі з орбіт повилазять. Будинок ж збудований за кошти мого сина, і я маю повне право тут проживати.
Ох і вивели мене з себе її слова, адже я працювала і вкладалась також багато в нашу оселю. Звісно, що в Дениса більший дохід, і як чоловік майже основні витрати він взяв на себе, тай я не спала в той час.
Я зі злості відповіла свекрусі, що в цьому будинку для неї місця немає, і вона небажаний гість в ньому.
– Ти диви яка нагла пані. Ще побачимо, хто тут господиня.
А ввечері Денис почав просити мене, щоб я вибрала сама, в якій кімнаті буде жити його мама, адже вона вже не молода, здоров’я вже не те, що колись. А так вона завжди буде в нас “на очах”.
Ми сильно посперечались того вечора, і дійшло до того, що ми не спілкуємось вже місяць взагалі.
І так, мій чоловік і свекруха домоглись свого. Ірина Орестівна живе з нами в будинку, готує сину їсти і я постійно бачу її “задоволене” обличчя.
Відчуваю якусь неповагу з боку чоловіка.
Наче живу в будинку своєї мрії, та не почуваю себе щасливою, а ще поряд вона, та, яка руйнує моє щастя…
Автор – Успішна Емма
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Передрук заборонено!
Недавні записи
- Через халатність лікарів наша донечка відправилась на небо. Одному Богу відомо, що творилося в моїй душі. Не обійшлось і без допомоги спеціалістів. Незважаючи на те, що суспільство наполягало перегорнути сторінку і спробувати ще раз, я слухала своє серце. Діток в нас з Антоном так і не має. І все б нічого, якби не ця переселенка з трьома дітьми, за якими вона зовсім не дивиться. Одного разу я була з ними на майданчику. Олежик забруднив сорочку, а я хотіла йому допомогти
- Як тільки мами не стало, ми почали сперечатися з братом і сестрами, а всіх нас четверо, за спадщину. “З чого ти взяла, що цей перстень має належати тобі? Мама нераз говорила, що він мій!” “А ти думаєш, чого Андрій так до мами в останні дні приїжджав?” І це ще діло не дійшло до нерухомості. Колись, наша дружня сім’я, переросла у велику “бурю”. Все це тривало до того часу, поки не сталося найгірше – не стало нашої сестри Марти. На прощальній церемонії нас ніби осінило
- Я відмінила усі святкування в родичів, бо ювілей найкращої подруги не кожного року. І собі і дочці я купила гарні сукні і з нетерпінням чекала дня “х”. Та на диво, Юлька мене не запрошувала. Я вирішила піти до неї на чаювання і заодно дізнатися, де ресторан, на котру годину. Подруга ще з порогу зробила спантеличений вигляд. Таке завершення розмови я аж ніяк не очікувала. І я і дитина йшли додому не те слово – засмучені!
- Та скільки ж можна було Людці жалітися мені на свого Максима! Він такий хороший чоловік і людина! О я його й забрала собі, всі зусилля до цього доклала. Тепер в нашому райцентрі тільки про це й балачок, ніби в людей інших турбот і проблем немає, чудні. Моя подруга влаштувала своєму благовірному сцену, зламала квітку і ображалася на нього цілий день
- Мені вдалося зруйнувати стосунки Ігоря з Іриною. Ну не пара вона йому. Але якби я знала, що він зв’яжеться з тою Мариною, і в них навіть до весілля дійде, то б не робила того вчинку. Відразу ж вона мені видалась мутною, а на самому весіллі я це для себе підтвердила. Тільки шкода, що мій син сліпо не вірить моїм твердженням. Я ж на власні очі бачила ці “воркотіння”, коли подихати свіжим повітрячком вийшла