Життя перевернулося і назад вороття вже немає.
Я знаю, що ви мене тут зараз всі осудите, але все одно розповім свою історію – треба виговоритися.
З чоловіком Володею ми прожили 38 років. Одружилися молоді, дочку і сина виростили. Свого часу я переїхала жити за чоловіком з Полтавщини на Донеччину, 10 років тому забрала до себе і маму.
Мама в окремій хатині жила, а її квартиру на Полтавшині продали. Взяли тоді хорошу машину. Вона нас і врятувала – ми виїхали з дочкою, зятем, дворічним онуком і моєю старенькою мамою на Полтавщину до рідних. Вони нам виділили хату, город. А Володя зостався на Донбасі зі своїми старими батьками, які відмовилися їхати.
Я не бачила чоловіка з березня. Ми туди не їздимо. Він – сюди не може виїхати. Батьки його, мої свекри, заявили, що хочуть віку доживати у своєму будинку і їм все одно, яка влада. А він їх не залишить, їм по 80 років.
Ось така передісторія.
Щиро кажучи, ми з Володею останні років 12 вже не були такими рідними і близькими, як колись. У нього були за роки нашого спільно життя інші жінки, я навіть знаю, хто. Я ж всі роки була може й не ідеальною, але вірною дружиною.
Ці місяці розлуки віддалили нас ще більше. У нього там свої турботи, у нас свої: молодь роботу шукає, город садимо-прибираємо, заготівки на зиму робимо, готуємо, заводимо зараз в хату воду на зиму з колодязя, думаємо, де дров купити дешевше.
І так склалося, що в селі на сусідній вулиці живе Петро, друг мого дитинства. Він давно овдовів, дочка закордоном живе. От і почав Петро ходити до нас, допомагати. Вони з зятем поладили, щось роблять разом постійно.
А ми з Петром якось непомітно для себе дуже зблизилися і… закохалися.
Донечка і зять все бачать і знають, але не осуджують мене. Петро оточив мене такою увагою і ніжністю, про які я давно забула. Хіба я могла про таке мріяти у 60 років!
Ось така моя сповідь. Звичайно, Володі я нічого не казала і не збираюся поки що. Життя покаже, як там далі буде. Якщо судилося ще колись зустрітися з законним чоловіком – тоді й зізнаюся. А поки не бачу у цьому сенсу, тільки засмучувати його.
А ви б зізналися чоловіку у зраді в такому віці і за таких життєвих обставин?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
Недавні записи
- На днях вирішила завести синів до бабусі з дідом в село. Але там на мене чекав неприємний сюрприз. Виявляється, брат намовив маму з татом, щоб вони всю хату переписали на нього, бо я вже, ніби, своє отримала. Але ж я то отримала не від батьків. Мама пояснює все тим, що Михайло з дружиною будуть їх з татом доглядати до останнього. Але мені хата не потрібна, щоб жити. Мені б дітей мати куди завести, від задушливого міста
- Коли молодша дочка Лариси кинула “квіточку” з полунички мені прямо на дизайнерські штори, я ледь не луснула від злості, і відразу ж зробила зауваження і мамі і дитині. Як-не-як, а Софійці вже два роки минуло, елементарне вона повинна знати. Сестра чоловіка на мене сильно образилася, і коли взувалася сказала, що з таким ставленням до її дітей, нам Боженька ніколи своїх не дасть
- Відразу ж після весілля невістка взялася керувати. Надумала воду в хату провести, потім ванну кімнату облаштувати. Я їх переконувала до останнього, що в селі цього не потрібно. Не слухали. Син наче очманілий слухав дружину. Потім в рух пішли євроремонти. Я і тут я влізла. Закінчилося все тим, що я одна в хаті залишилася. Ви знаєте, мені так соромно за свій вчинок перед сином і невісткою. Я б хотіла все повернути, але вже пізно
- Свекор сидів в дальній кімнаті з газетою в руках. Я ж прийшла і сказала, що сідаємо за стіл. Він так на мене дивно подивився, і нічого не відповів. Потім свекруха його гукнула – тишина! І вже після цього вона попрямувала в кімнату, щоб особисто йому сказати, що “його величність” можуть йти до столу. Коли ми були наодинці з Андрієм, я його спитала, чому тато так дивно сьогодні поводиться, а він відповів, що це не сьогодні, а все життя так
- На Трійцю був день народження в онука. Ми з чоловіком прийшли гонорово, з конвертом, а ось свати подарували аж коробку цукерок. – Дай Бог, щоб наступного року було легше, і ми купимо подарунок за два роки. – І це в них такі балачки повторюються з року в рік. Але через тиждень я дізнаюся, що вони зі сватом купили собі нову плазму. І ці “бідні взяли її не в кредит, а повністю розрахувалися. Ось так себе треба любити. Мені б соромно було на їм місці