Я не була знайома з родичами чоловіка. Він обірвав з ними відносини багато років назад і не хотів навіть розмовляти на цю тему. Я подумала: захоче – сам розповість. І не стала лізти до нього в душу.
Ми чотири роки тому стали жити разом, познайомилися на роботі. Роботодавець не заохочує службові романи, тому ми не афішували відносини. Навіть вийшовши заміж, я залишила своє прізвище.
У серпні до нас приїхала сестра чоловіка, пожити на пару місяців, поки не знайде собі квартиру. Мене дуже це здивувало, адже вони стільки років не спілкувались. Про батьків вони обидва відмовчувалися.
У вересні я дізналася що чекаю на дитинку, мої думки стало займати зовсім інше, і я вирішила – хай живе. Мене вона не напружувала, звичайна вісімнадцятирічна дівчина.
Я працювала, бігала по лікарнях, здавала аналізи, записалася на курси для майбутніх мам і на йогу. Додому я поверталася знесилена і відразу лягала спати. Я була дуже вдячна сестрі брата, що звалила на себе обов’язки по дому.
– Мені не важко, – з милою посмішкою говорила Марина, підкладаючи в мою тарілку найсмачніші шматочки. Ми з чоловіком поговорили і запропонували їй залишитися у нас. Навіщо їй знімати житло, якщо ми все прекрасно вживаємося?
Новий рік чоловік з сестрою зустрічали удвох, мене поклали в лікарню на збереження. Мене трохи образило, що втрьох ми хотіли відзначити, а вдвох вони полетіли кататися на лижах. У січні мене виписали з лікарні, я повернулася додому і все пішло як раніше. По крайній мірі, я так думала.
Я почала помічати дивні жарти, переморгування. Вони стали ночами перешіптуватися на кухні, а коли я заходила, вони відразу замовкали.
У березні я вийшла в декретну відпустку. Півдня я валялася в ліжку, ввечері ходила гуляти і на заняття. Як то раз, я тільки вийшла з дому, мені стало погано, я віддихалась і повернулася додому. Я їх застукала.
– Ну нарешті то. Я вже думала, ти зовсім сліпа, – сказала Марина. Чоловік мовчав. А я стояла в якомусь ступорі і відмовлялася вірити своїм очам. Думала, зараз прокинуся і буду дивуватися, які дурниці мені сняться.
Це був не сон. Марина не була сестрою чоловіка, вони в серпні і познайомилися. Вона сиділа і плакала, чоловік підійшов запропонувати допомогу. Вона розповіла, що її вигнав хлопець, а йти їй нікуди. Чоловік вирішив їй допомогти, дав притулок на пару місяців, а мені представив її сестрою. На новий рік у них розпочались відносини.
Поки я намагалася зберегти нашу дитину, він мені зраджував. Вони дивилися мені в очі, посміхалися і брехали.
Мені стало погано, вони викликали мені швидку і мене відвезли в лікарню. Все обійшлося, але мене залишили в лікарні для спостереження. Я цілими днями лежала в палаті і дивилася в стелю. Я любила чоловіка. Я полюбила Марину як сестру, якій у мене ніколи не було. Я не хотіла їх більше бачити. Ніколи.
Вони мені дзвонили – я не брала трубку. Вони писали повідомлення – я не відповідала. Тоді у них вистачило совісті прийти до мене. Я не стала їх слухати. Навіщо? Мені і так все зрозуміло, нічого нового я не почую.
Загроза минула, було вирішено відправити мене додому. Але у мене більше немає вдома. Мене прихистила подруга.
Я шкодую про все. Про те, що доведеться поміняти роботу, щоб не бачити чоловіка. Шкодую про заміжжя, про дитину. Я не хочу дитини від зрадника.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
