Дочка вийшла заміж. Вирішили з чоловіком переїхати на постійне місце проживання в Київ. Я виростила її одна, біля мене в селі залишився син з невісткою і онуками.
Розумію, що в теперішній час їм дуже важко. Квартири своєї нема, а за орендовану платять великі гроші. Два роки тому вони стали батьками чудової донечки. Я, як можу, так і допомагаю дітям. Знала, що в зятя поламався комп’ютер – передала 10 тис.
– Йди і купи, і не ходи по тих клубах комп’ютерних (робота в нього віддалена).
То в моєї племінниці весілля було, їх з Києва також запросили.
– Іринко, в чому твій чоловік на весілля піде?
Та показує мені сорочку, що ще два роки тому вони на якесь свято купляли, а штани, ще з власного весілля. Я розумію, що в них з грошима була проблема, та й дала, щоб не виділялися на святі, як не як, а мода то міняється. Пре те, що постійно віддаю, ще й більше, гроші за дорогу, коли вони приїжджають, вже й не кажу.
Останній раз як були, то сказали, що онучці лікарі рекомендують в басейн ходити, а в них не хватає грошей, я взяла і запхала їй в кишеню.
– Це тобі, щоб на плавання було. Здоров’я перш за все.
Дочки питаю, чим сваха допомагає, а та мені, як сказала…
– Ой, дітки. Нехай вам Господь допомагає.
Так, я не маю нічого проти, молитва дуже добре, але…
Недавно зрозуміла, що діти складають гроші на машину. В мене була прискладена хороша сума в доларах, думаю, поїду до зятя на ювілей і привітаю.
На святкування приїхала і його мама, моя сваха.
Сидимо ми такі за столом. Я перша привітала Богдана. Витягла пакет з доларами, сказала, що це на перший внесок за автомобіль. І тут підіймається моя сваха. Тремтячими руками виймає з сумки… шоколадку і шкарпетки… і це, щоб ви розуміли, на ювілей – 35 років.
В мене забракло слів. Я зі шкіри лізу, щоб дітям було легше, а вона… шкарпетки…
Але це ще не все. Ви мені скажете, може й справді такі бідні свати, ну не мають, але ж ні.
Через два місяці після ювілею я дізнаюсь, що вони купили собі в районі квартиру, бо бачте в селі їм на старість літ вже важко.
Ну добре, сину нічого не допомагають, у вас же одна єдина онучка, невже так важко хоча б її привітати на день народження.
– Нема змоги, – кажуть вони моїй доньці.
Я б тоже, якби хотіла, то б квартиру собі купила, в районі вони не такі вже дорогі, це ж вам не столиця, але краще дітям допоможу, нехай їм краще буде…
Ось так і живемо.
Автор – Гуренко
Передрук без посилання на ibilingua – заборонений!
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
