Я не доглядаю за немічною мамою, бо ображена на неї. Розумію, що, можливо, їй не довго лишилося, але не можу себе пересилити. Між нами став мій брат.
Знаю, що часто у сім’ях, де є двоє чи більше дітей, хтось із цих дітей стає улюбленцем мами, тата чи обох батьків одразу. Інша дитина залишається у тіні, без особливої моральної підтримки, адже всі сили йдуть на улюбленця.
Так було й у нашій родині. Юрчика любили всі, а я була завжди за ним. Мати взагалі одного разу заявила мені, що я не була бажаною дитиною, це через мене вони розлучилися з моїм батьком. Я питала у матері, яким чином я можу бути винною? Вона ж не питала моєї думки, чи бажаю я у них народитися.
Юра завжди був на перших ролях, а я постійно залишалася в тіні. Через деякий час вона взагалі відправила мене до моїх дідусів та бабусі, батьків батька. Вони ніби хотіли загладити провину за тата із великим бажанням забрали мене до себе. Так я й росла у них, з матір’ю бачились зрідка.
Весь цей час вона займалася своїм Юрчиком. Відмазувала, коли він потрапляв у якусь халепу, борги за нього платила, навіть велику чотирикімнатну квартиру розміняла, щоб у нього була своя квартира. Загалом, все на блюдечку підносила йому весь цей час. У результаті і мама, і брат опинилися в гуртожитку, тільки Юра «підживає» там у якоїсь сусідки.
Я живу за містом, вийшла заміж давно. У квартирі дідуся і бабусі живе наша доросла дочка, Злата вже заміжня, малюк є. Давно живу власним життям, у мене все нормально.
Ні мати, ні брат зі мною ніколи особливо не спілкувалися. Якщо чесно, я сама підтримувати з ними контакти не прагнула. І ось це сталося.
Коли мати впала і злягла, виявилося, що вони не мають грошей на лікування. Я чисто по-людськи взяла гроші з власної родини і, по суті, заплатила за все з власної кишені. Проте з’ясувалося, що спеціалісти наполягають на тривалому відновленні і матері потрібен догляд. Юра намагався підключити до цього мене, але я наполягла на тому, що не займатимуся цим.
Чи варто говорити про те, що я вислухала на свою адресу? Вони обидва поливали мене брудом за те, що я відмовляюсь допомагати. Але я була непохитна і нагадала мамі, що вона сама обрала улюбленця, вклала в нього свій ресурс, віддала йому все своє кохання, від мене ж просто відбулася.
То чому я тепер повинна за нею доглядати? Ось Юрчик, з руками, ногами. Твій улюблений син.
У житті все і завжди стає на свої місця. Дуже приємно, що вони згадали про моє існування. Коли біда прийшла. Ніхто не спитав мене про те, що я відчуваю. А в мене за весь час – нічого. Нічого, окрім розчарування у найрідніших людях. І нехай кажуть, що я злопам’ятна. Але це правда. Я доглядати матір, хоч ця людина й подарувала мені життя, матір.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
