fbpx

Я не думаючи прогнала маму з квартири. Вона ще мені хотіла всунути якийсь пакет з фруктами, але я його не прийняла. Словом, все закінчилося тим, що мама зі мною вже не розмовляє другий день. Тато відповів на мій дзвінок, і сказав, що так не робиться. Що мама сильно ображена мене. Але ж насправді ображатись маю я, а не вона. Те ж мені – помічниця!

Я не думаючи прогнала маму з квартири. Вона ще мені хотіла всунути якийсь пакет з фруктами, але я його не прийняла. Словом, все закінчилося тим, що мама зі мною вже не розмовляє другий день. Тато відповів на мій дзвінок, і сказав, що так не робиться. Що мама сильно ображена мене. Але ж насправді ображатись маю я, а не вона. Те ж мені – помічниця!

Недавно моя мама мене дуже здивувала. Ну поводиться так, ніби ще підліток.

Ми з чоловіком живемо у Вінниці. Маємо свою трикімнатну квартиру. Що батьки Вадима, що мої, мешкають в тому ж місті, правда, в інших районах, що не може не тішити.

І ось в чому полягає моя “проблемка. Річ у тім, що перша наша з Вадимом дитинка Юліанка з’явилася на світ якраз в той час, коли був “сезон” корони в самому “центрі”.

Для мене все це було дуже важко. Я обробляла септиком все що можна було. Чоловік роздягався у ванні, речі відразу ж кидалися прати, чоловік в душ. Ну це я вам хочу донести, що я великий панікер.

Мої друзі і сусіди з мене сміялися, але мені на це було байдуже. Я сильно хвилювалася за свою дитинку.

В день “Х” все було добре. На світ з’явилася чудова, а головне, здорова дівчинка.

І ось тепер, коли почалась війна, я зрозуміла, що чекаю другу дитинку. Ми нікуди не виїжджали, хоча Вадим наполягав на Польщі чи Німеччині.

Два перших місяці ми були в Карпатах, а потім повернулися додому.

Зараз я на п’ятому місяці, і, як і кожна жінка в такому положенні, стараюсь оберігатись від рідних застуд і тому подібне.

Ми навіть коли гуляємо з Юліанкою, то стараємось не спілкуватися з людьми, щоб нічого не “підчепити”.

Мені хватає того, що в країні війна, і є за що хвилюватися.

І ось тепер до суті моєї “проблеми” з мамою.

В неділю я себе почувала не дуже добре, ще й Вадим мав терміново кудись від’їхати по роботі. Я відразу ж подумала, що було б добре, якби моя мама приїхала і трішки мені допомогла. Хоча б з Юліанкою посиділа, оскільки в неї такий вік, що вона все хоче чимось гратися.

Я ще розмовляючи з нею відчули трішки дивний голос, і перепитала, чи добре вона почувається. Мама відповіла, що все чудово. Вип’є кави і відразу ж почне до мене збиратися.

Я з нетерпінням чекала на її прихід.

Мама не забарилася і через годинку вже стояла на моєму порозі. І те, що я побачила, мене сильно здивувало.

Мама була з червоними очима і з серветкою в руці, якою час від часу протирала носа.

– Мам, ти що, хвора?, – спитала я в неї поки та ще навіть не роззулася.

– Ні, доню, зараз все пройде. Просто ліфт не працював. Я піднімалася на шостий поверх, і трішки “розігрілася”. Ось і потекло все. Ти не хвилюйся.

Ну як це не хвилюйся. Я ж не перший день на світі живу, і розумію по людині, коли вона хвора, а коли здорова.

Я не думаючи маму прогнала з квартири. Вона ще мені хотіла всунути якийсь пакет з фруктами, але я його не прийняла.

Словом, все закінчилося тим, що мама зі мною вже не розмовляє другий день. Тато відповів на мій дзвінок, і сказав, що так не робиться. Що мама сильно ображена мене, і вона правда була не хвора.

Але я чесно не розумію, через що ображена мама. Це ж я маю ображатися. Я могла від неї щось “підчепити”, а мені тільки цього бракує в цей важкий час.

Скажіть, люди добрі, зі мною щось не так?

Хто в цій ситуації правий?

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua

You cannot copy content of this page