Я не готую, не прибираю вдома, вимагаю, щоб це оплачував чоловік – до нас раз на тиждень приходить жінка, прибирає і готує перші страви. Всю решту їжі купуємо вже готову. У мене повинен лишатися час на себе й дітей, на хобі й спорт.
З мене теж багато чого, не думайте – частина комунальних, продукти, щось відкладаю для себе й родини, бо ми хочемо в майбутньому квартиру залишити і віддати в оренду, а собі придбати будинок.
Свекрусі все це дуже не подобається, само собою. Вона вважає, що мої правила життя не прийнятні в родині, тому не спілкується зі мною. Але вибачте, на роботу ходимо обидва, тому домашні справи, будь ласка, тез навпіл.
Адже що тоді чоловіча справа, панове? От як у нас: і чоловік, і жінка у сім’ї працюють на рівних. Мають приблизно однаковий дохід і приходять одночасно з роботи.
Що робить у звичайній родині, яких повно серед наших знайомих, чоловік? Включає комп’ютер і смирно чекає, доки дружина приготує вечерю. Що робить жінка? Готує вечерю. Але я вважаю, після роботи можна разом відпочити і купити ту вечерю.
Та в більшості випадків навіть якщо чоловік не утримує жінку, а заробляє менше за неї, він все ще вимагає вечерю, турботу, увагу, затишок. Це не правильно!
Як так вийшло, що чоловіки цінують себе понад усе? Тоді як жінки продовжують зневажливо себе ставитися й у всьому поступатися сильній статі заради загального блага. Чоловіки не сприймають серйозно роботу по дому, особливо зараз, коли треба лише кнопку натиснути, і техніка все сама за тебе зробить.
Мультиварка приготує, машинка випере, робот-пилосос пропилососить. Наводячи цей примітивний аргумент, вони й пальцем не поворухнуть, щоб натиснути ту саму кнопку.
Але у коханні та злагоді люди поділяють обов’язки, вміють домовлятися та робити все разом, як партнери.
Я розумію, що комусь з жінок, як тій же моїй свекрусі, простіше жити в будинку багатого чоловіка, і доводиться мовчки звалювати на себе весь побут. Комусь хочеться домашніх котлет та прасованих сорочок, і він готовий забезпечувати цю людину.
Кохання – це прекрасне почуття, на якому довго не протримаєшся. Можна нескінченно любити людину і потурати їй у всьому, але при цьому бути нещасним. Тоді це не кохання, а залежність, неповага до себе. Не можна нікого ставити на п’єдестал та жертвувати своєю молодістю, часом, здоров’ям. І я цього не роблю.
Якщо зізнатися один одному чесно, як кожному з партнерів комфортно жити, то здебільшого виявиться, що ніхто не готовий жертвувати своїм часом заради іншого.
Це розуміють люди до 40 років, вони тверезо оцінюють свої можливості, цілі та бажання. І якщо ці бажання не збігаються з коханою людиною, їхні доріжки розходяться рано чи пізно.
І це нормально. Здоровий егоїзм та повага до себе відсіює всіх людей, які хочуть лише отримувати і нічого не віддавати натомість. А так не має бути.
У моїй родині, подобається це мамі чоловіка чи ні, ми з Юрієм розуміємо один одного з півслова і поділяємо побут по-чесному, не спираючись на доісторичні умовності про чоловічий обов’язок та жіночий.
Якщо світогляд людей збігається, жити їм довго і щасливо, і ніколи не виникне питання про те, що хтось комусь повинен. А як ви вважаєте, чи є у пари обов’язки один перед одним? До речі, мені 39 років, двоє діток, тому маю право висловлювати власні думки, і просто цікаво, чи суголосні вони ще комусь.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.