fbpx
життєві історії
– Я не хочу до бабусі Люсі, – говорила моя 8-річна дочка – не відправляй мене туди. Давай краще я до бабусі Маші поїду на вихідні. Вона знову змусить мене город полоти і буде говорити, що мама у мене лінива, а я повинна вирости іншою. – Дочка не любить бувати у свекрухи, хоча я і намагаюся з усіх сил, щоб дівчинка спілкувалася з обома бабусями однаково

– Я не хочу до бабусі Люсі, – говорила моя 8-річна дочка – не відправляй мене туди. Давай краще я до бабусі Маші поїду на вихідні.

Бабусею Люсею звуть мою свекруха Людмилу Вікторівну, а бабуся Маша – моя мама Марія Іванівна. І Сонька не любить бувати у свекрухи, хоча я і намагаюся з усіх сил, щоб дівчинка спілкувалася з обома бабусями однаково.

Ми з чоловіком в шлюбі вже кілька років, обидва сільські, з одного селища. Обидва вчилися у місті, де і познайомилися. Одружилися, спочатку нам вдалося купити кімнату на околиці, а потім ми її вигідно продали і зв’язали себе по руках і ногах кредитом.

Зате своє житло. Ну майже своє. Ми багато працюємо, тому влітку на вихідні нам доводиться відправляти доньку в село, до бабусь, ми беремо підробітку. Але з того часу, як Соня почала говорити і пояснюватися, вона категорично заперечує проти поїздок до мами чоловіка.

– Вона знову змусить мене город полоти, – плаче дівчинка, – і буде говорити, що мама у мене лінива, а я повинна вирости іншою.

– Що поганого, якщо дитина буде привчена до праці? – не розуміє мій чоловік, – Це теща потурає примхам Соні, а у моєї мами не забалуєш.

Ні, не погано, якщо дівчинка навчиться допомагати старшим по господарству, але не таким способом: дають завдання – ось грядка, поки не виполеш – грати не підеш. На мій погляд, це праильно. Дитина в цьому віці ще занадто мала, щоб не відриваючись полоти величезну грядку.

Та ще й вічні причіпки і моралі:

– Сиди і їж, хіба мало, що ти не любиш, вся в свою матусю!

Мої батьки так себе не ведуть, мама намагається зайняти і захопити внучку. Сонька із задоволенням допомагає їй і курей годувати і город поливати, хвалиться потім:

– А я сама цілу грядку квіточок посіяла!

Так, я намагаюся, щоб Соня частіше потрапляла до моєї мами, дівчинка сама так хоче. Але ця тема постійних конфліктів з чоловіком і його матір’ю.

Від цієї сварки я втомилася, тому змовчую і збираю дівчинку до бабусі Люсі. Їй належить там провести 2 дні, а в неділю ввечері ми її заберемо назад в місто.

Через 2 дні.

Коли ми приїхали за дочкою свекруха сказала:

– Сваха забрала до себе вашу дочку, у неї і шукайте. Ви потураєте капризам дитині і коговиростити, я не знаю. Вона абсолютно не вихована, втім, чого чекати! Я до неї з усією душею, а вона, як звіря дивиться!

Більше нічого Людмила Вікторівна нам не пояснила і ми вирушили на інший кінець селища, до моїх батьків.

Зустріла нас дочка гучним ревом. Захлинаючись і гикаючи вона говорила, що до бабусі Люсі вона більше не поїде, а якщо відправимо, то втече.

Справа прояснила моя мама, яка і забрала Соню до себе напередодні ввечері.

– Я зайшла до сватів, хотіла Соньку пиріжків передати, пекла в обід. А там таке!

Виявилося, що свекруха в обід посадила Соню їсти суп. Але дочка недуже любить суп зі щавлю. Соня вичерпувати бульйон, відсуваючи м’яку варену масу. Їсть вона добре, але деякі страви просто не любить.

Та й з дорослими так буває, ми ж не їмо через силу те, що нам не подобається. Але свекруха так не вважала:

– Це корисно і смачно, тому сидітимеш, поки все не доїси, – сказала вона внучці, – ось Мішка (онук свекрухи від дочки) все їсть, а ти вередлива, виховала невістонька на мою голову!

І дівчинка сиділа за столом 2 години. Вміст тарілки давно охолов, перетворившись в холодні помиї. Тоді бабуся Люся спробувала годувати Соню насильно, але дівчинка відштовхнула руку з ложкою.

– Ах так! – вигукнула свекруха, – ну що ж, зробимо так, як в селах завжди робили.

Мама чоловіка вилила вміст тарілки дочки за пазуху. У цей момент і увійшла моя мама. Вона не стала лаятися, просто відвела дівчинку до себе, заспокоювала її довго, разом вони відіпрали плаття, але, навіть, коли дочка лягла спати, вона ще продовжувала судорожно схлипувати.

– Більше моя дочка не поїде до твоєї матері, – з викликом заявила я чоловікові, – хочеш, можеш навіть розлучатися зі мною. Але знущатися над дитиною я більше не дозволю.

– Не поїде, – несподівано погодився чоловік, – що я, дочці ворог чи що!

А ви як вважаєте, бабуся Люся перегнула палицю або з капризами маленьких дітей треба боротися всіма способами?

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page

facebook