Я не хочу мати дітей і крапка. Був час, коли мене всі питали: “А коли? А чому? Годинник цокає, не забувай! Потім буде пізно! Будеш жаліти”. Але якось я з цих надокучливих лап вирвалася. Ні, не подумайте, я дуже люблю дітей, особливо своїх племінників. В рідної сестри Христини їх аж двоє і я залюбки навідуюсь раз в тиждень до них в гості. Так було і днями.
Я просто не уявляю себе в ролі матері і все. Мені з головою хватає моїх племінників, яких я люблю більше за все на світі.
Чи справді діти сенс життя і вони повинні бути в кожної жінки? Чи ми пливемо за течією і хвилюємось, а що ж з цього приводу скажуть люди?
Я для себе це зрозуміла. У мене ніколи не буде дітей, я не почувалася б комфортно в ролі матері. Тим не менш, я люблю дітей, особливо своїх племінників, дітей рідної сестри Христини.
Я щаслива жінка без дітей. Мені знадобилося багато часу, щоб визнати це, але це правда. Я не хочу дітей і знаю, що ніколи не буду їх мати. Мене це не турбує, тому що я радію дітям моєї сестри. Вони для мене все, і я хочу бути для них хорошою тіткою. Мені просто не потрібно бути мамою.
Тиск суспільства бути мамою ще в нас нікуди не зник. Коли людина досягає певного віку, її кругом всі запитують про дітей.
Ці питання ніби линуть без кінця і краю: коли ти вже про дітей задумаєшся? Годинник же цокає. Не тягни з цією справою.
Я також була в такій ситуації, але, мабуть, трохи менше, ніж інші жінки мого віку.
Мені подобається моя незалежність і я неабияк її демонструю. Робота для мене багато значить. Це моя втеча від реальності, але також мені дуже весело.
Завдяки їй я відвідала багато місць за кордоном, де інакше б не побувала. І насичений графік ніколи не дозволяв мені знайти повноцінні стосунки.
У мене було кілька знайомих, але я завжди віддаю перевагу своїй незалежності. Коли все стало надто серйозним, я припинила стосунки. І саме через те, що у мене ніколи не було тривалого партнера, а вільний час я проводжу на роботі, до мене про дітей майже немає питань.
Я цьому дуже рада, я захоплююся жінками, які не вичерпують терпіння з такими людьми. “Це моє тіло, моє рішення, і це не ваша справа”, – сказала би я, якби хтось відчув, що повинен давати мені якісь поради і повчати.
В моїй голові чітко розставлені пріоритети і дитина не входить до них. Я рада своєму рішенню, бо вважаю, що краще не бути мамою, ніж бути поганою. Однак я не сумую за дітьми у своєму житті. У моєї сестри дві гарні дівчинки та один хлопчик, і вони для мене космос.
Я не уявляю життя без них. У нас із сестрою дуже хороші стосунки, тому я часто її відвідую. Я відвідую їх принаймні раз на тиждень, коли ми з сестрою розмовляємо і я граюся з дітьми.
Сестра знає, що вона може на мене покластися, тому я часто допомагаю їй з дітками. Для мене не проблема забрати племінників зі школи чи дитсадка і наглядати за ними кілька годин, поки сестра бігає по своїх справах.
Я люблю своїх племінника та племінницю понад усе, і я дуже щаслива, що вони є в моєму житті. Тому не подумайте, що я якась злобна і черства тітка, яка не любить дітей. Я просто не хочу мати своїх. Ось і все!
Є серед читачів такі жінки, які погоджуються з моєю думкою?
Як відноситесь до такого способу життя?
Текс підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
