fbpx
життєві історії
– Я не хочу жити з Любою, – заявила бабуся, – що я, слова в своїй хаті не маю? Передавати мене на старості років з руки в руки! Мене влаштовує, що я живу з вами. Бач, розкомандувалася мати ваша, мене тільки не запитала, як завжди

Після весілля ми з чоловіком пішли жити на орендовану квартиру. Свекруха жила разом з чоловіком і молодшим сином, у мох батьків також немає можливості.

Колись давно у нас була своя квартира, належала вона мамі і татові, але після розлучення батьків, в якому винна була моя мати, квартиру продали і гроші розділили навпіл.

Мама купила автомобіль, а зі мною і моєю старшою сестрою прийшла жити в квартиру нового чоловіка. Потім у матері і вітчима народився спільний син, а ми з сестрою спочатку поїхали жити до обласного центру, куди поступили вчитися, а потім і зовсім свої сім’ї створили.

Але Люба, моя сестра вийшла заміж за чоловіка у якого було своє житло, а ми з Денисом були без житла.

– Бабуся дзвонила, – говорила мама, – старенька стала, важко їй жити одній. Я Любі сказала, але вона категорично відмовилася переїжджати. У її чоловіка тут робота і квартира, та й за бабкою водитися вона не хоче.

-Так я в житті б в цю глушину не поїхала, – заявила сестра, – що там робити можна?

У Любиного чоловіка робота, а у нас з Денисом немає? Мама теж відмовилася і переїжджати, і брати до себе бабусю.

-Віктор тільки від вас переїхав, – сказала мама, – може вистачить вже на мого чоловіка чужі роти навішувати?

Місто, в якому жила мамина мама – суща діра, набагато менше того міста, де жили ми всі. Але я поговорила з чоловіком і він погодився на переїзд.

Я знайшла роботу на новому місці перша, а Денис довго мучився, а потім влаштувався служити в поліцію. З бабусею ми досить швидко вжилися. Та й особливого догляду за нею не було потрібно.

-Дивись, – сказала бабуся, – ця кімната велика і кутова, придумайте з Денисом, як її розділити, і буде у нас ще одна кімната під дитячу.

Ця розмова відбулася між нами з бабусею, коли я вже чекала дитину. Ми подумали і погодилися, що думка, підказана бабусею, була слушною і правильною. Так з двокімнатної квартири ми зробили цілком повноцінну трикімнатну квартиру, а заодно ще й ремонт зробили, якого у бабусі років 30 не було.

Словом, наше життя налагодилося на новому місці дуже добре. Денис в бабусі душі не чув, тільки й чути: баб Валь, баб Валь.

Бабусі зять теж припав до душі, у нас синочок народився назвали Тимофієм, бабуся ж моя Валентина Тимофіївна.

-Ох, вшанували, – розквітала бабуся, граючи з правнуком.

А коли Тимофійчику було 2 роки зателефонувала мені мама.

Давай ось що, повертайтеся від бабусі, туди Люба поїде з дочкою, – сказала мама, – вона з чоловіком розійшлася, їй тепер жити ніде.

Нормальний хід! Ми що, маріонетки чи що? Треба – їдьте, не треба – виїжджайте. У чоловіка тут робота, у мене робота, нехай декрет поки, але місце ж гарне, та й куди нам їхати? Ні кола, ні двора, а сюди в ремонт і перепланування стільки сил і фінансів вкладено.

-Я не хочу жити з Любою, – заявила бабуся, – що я, слова в своїй хаті не маю? Передавати мене на старості років з руки в руки! Мене влаштовує, що я живу з вами. Бач, розкомандувалася мати ваша, мене тільки не запитала, як завжди.

-Мама, ми не будемо виїжджати, – дзвоню мамі, – мені шкода сестру, але у неї дитина вже велика, нехай орендує собі квартиру, в кінці кінців чоловік її нормальний мужик, аліменти платитиме. А ми за майже 4 роки тут влаштувалися, обжилися, ніякого сенсу переїжджати у нас немає.

Думаєте раз я і бабуся відмовилися, то всі заспокоїлися? Та ні. Вітчим не полінувався, Любу з донькою і маму нашу в вихідний на автомобілі привіз, переговорити і виселяти нас.

-А ну відчепись від них, – говорила бабуся, – я не хочу, щоб вони виїжджали. Вітчим мало до бійки не брався: весь цей час Люба з донькою у нього в квартирі живуть.

Мама верещить, Люба в квартиру пхається, свої речі кидає. Добре, що Денис в органах, викликав хлопців на машині, втихомирили всіх.

Під кінець мама оголосила, що у неї немає тепер ні матері, ні дочки, тобто мене, ні зятя з онуком.

-Мати піде з життя, а я в спадщину вступлю, – пообіцяла вона, – кулею у мене вилетите звідси всі!

Вони поїхали, а ми залишилися, тепер у нас з усієї рідні тільки далекі батьки і брат Дениса, бабуся і все.

А обіцянки своєї мама стримати не зможе. Власник житла з недавніх пір – Тимофій Денисович, наш син. Ми навіть і зробили все з перестраховкою: бабуся потрібний огляд пройшла перед даруванням, все законно.

Так і живемо. А бабуся Валя жива-здорова, квапить нас за другим малюком йти, хоче ще встигнути поняньчитися.

А ми й не проти. Житло є, робота теж, а головне бабуся, яка завжди підтримає, допоможе та дасть гарну пораду!

Передрук без гіперпосилання на ibilingua суворо заборонений!

Фото ілюстративне – te.20minut

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!