fbpx

Я не хотіла 6 грудня йти до свекрухи, але в них такий звичай, бо вона Миколаївна. – Старша невістка буде! Так не гарно, – сказав Василь. Я при надії, на вулиці ожеледиця, йти зовсім не хотілося, серце ніби щось підказувало. Річ у тім, що у Віри Миколаївни третя кімната завжди була зачинена, а ключ вона носила з собою. І тут вона бере мене за руку і веде туди. До моєї реакції чоловік світився, як здобний бублик. Додому я йшла сама не своя. Ну придумали, так придумали

Я не хотіла 6 грудня йти до свекрухи, але в них такий звичай, бо вона Миколаївна. – Старша невістка буде! Так не гарно, – сказав Василь. Я при надії, на вулиці ожеледиця, йти зовсім не хотілося, серце ніби щось підказувало. Річ у тім, що у Віри Миколаївни третя кімната завжди була зачинена, а ключ вона носила з собою. І тут вона бере мене за руку і веде туди. До моєї реакції чоловік світився, як здобний бублик. Додому я йшла сама не своя. Ну придумали, так придумали.

Я не хотіла йти 6 грудня, на Миколая до свекрухи, але в них в сім’ї так прийнято, що всі в цей день, раніше 19 грудня, а тепер 6, за новим календарем, йдуть і вітають маму, бо вона Миколаївна.

В мене з Вірою Миколаївною нейтральні стосунки. Ми не сперечаємось і це вже добре. Але я вважаю що заслуга цьому всьому – наше порізне проживання.

Окрім того, що я ніколи не любила ходити до неї в гості, я ще й при надії – 7 місяць. Зараз така ожеледиця, ну чого ходити. Але Василь сказав, що так не гарно, бо старша невістка буде, а я ні.

Рад не рад, прийшлось тягнути на себе теплі рейтузи і штани.

Ми живемо неподалік від Віри Миколаївни, тому автівку не брали.

Чоловік купив мамі пакет з фруктами і коробочку цукерок, та й помаленьку ми почовгали.

Ми з Василем живемо в моїй однокімнатній квартирі, яку заповіли мені бабуся з дідусем.

Нас поки все влаштовує. Кімната доволі велика, ще й лоджія є.

Простора кухня, де ми зробили сучасний ремонт.

Всіх, а особливо мене, все влаштовувало.

Але як виявилося, у свекрухи на наше життя інші плани.

Ми коли прийшли, то брат Василя Андрій з дружиною і дітьми вже були.

Всі мило сиділи за столом і гомоніли, що кому приніс Миколай.

Але десь за годинку Ліля зібрала дітей і вони поїхали додому.

І тут свекруха почала підлещуватися до мене.

– Як будете називати? А може Анна? Мою бабусю так звали, вона прожила гідне життя.

– Назвемо так, як будемо самі хотіти. На даний час багато є варіантів. Глянемо на дитинку, як вона з’явиться і зробимо свій вибір Чи не так, Васильку?

Чоловік лише похитав головою.

Ми всі сиділи у великій кімнаті. А в свекрухи трикімнатна квартира, але ще як був зроблений ремонт двадцять, а то і тридцять років, так він і залишився.

Якщо прийти в гості і піти за дві годинки, то нормально, а ось довго знаходитись в цій обстановці я не можу.

Мабуть те саме відчуває і Ліля, бо під любим приводом свого Андрія тягне додому.

Ми вже мали збиратися, як Віра Миколаївна почала крутитися біля Василя.

– Давай скажемо вже? Ну давай? Чого тягнути.

Я здивувалася і сама вже почала наполягати на “розкритті карт”. Ніколи просто я свою свекруху такою загадковою не бачила.

– Я домовилась з Андрієм, що ця квартира вам перейде у спадок. Йому ж я план перепишу, що в селі маю. Тому, чим по-швидше перебирайтеся жити до мене. Щоб малюка вже сюди після виписки занести.

У свекрухи завжди одна з кімнат була зачинена на ключ, який вона носила з собою. Але мене це не бентежило.

І ось вона бере мене за руку і відкриває ці двері, а там, щоб ви розуміли, готове і вже скручене дитяче ліжечко, а на ньому розкладена рожева постільна білизна.

Я стерпла.

– Це до чого вам?

– Як до чого? Ви ж до мене переїдете. Тут все готово, тільки вас не вистачає.

Василь стояв щасливий і не дихав. Вони обидвоє реально думали, що я від тої радості, що квартира буде наша, до неї жити переїду?

Я відмовилися і свекруха цього пережити не може. Бо як то так, в трикімнатній же більше місця з дитиною, тут же комфортніше.

Але я краще в однокімнатній буду тулитися, ніж зі свекрухою під одним дахом.

Кожного дня свекруха телефонує Василю і каже, якщо як ми не погодимося, то вона може й передумати з “подарунком”.

Але мене він не цікавить…

А що б ви робили на моєму місці?

Автор – КАРАМЕЛЬКА

Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.

Передрук категорично заборонено!

У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

Запрошуємо вас підписатися на “Наш канал на Youtube

You cannot copy content of this page