fbpx
життєві історії
Я не хотіла на третє обстеження йти з Захаром, але він наполіг. Щось підказувало, не до добра це. – У вас буде лапочка-донечка! Вітаю! – В цей момент я побачила, як чоловік почервонів від злості. – Раз ти не зуміла подарувати мені сина, то виховуй дитину сама. – Вже за декілька днів я була у батьків. А коли настав день “Х”, Захар зателефонував

Я не хотіла на третє обстеження йти з Захаром, але він наполіг. Щось підказувало, не до добра це. – У вас буде лапочка-донечка! Вітаю! – В цей момент я побачила, як чоловік почервонів від злості. – Раз ти не зуміла подарувати мені сина, то виховуй дитину сама. – Вже за декілька днів я була у батьків. А коли настав день “Х”, Захар зателефонував.

Олександра з дитинства дуже мріяла про власну сім’ю. Вона зростала в щасливій сім’ї, де мама і тато в ній душі не чули і все не могла дочекатися, коли вона виросте і стане щасливою мамою і дружиною. Роки бігли, Олександра закінчила з відзнакою університет, влаштувалась на роботу перекладачем в одну фірму. Там і зустріла свого чоловіка. Сивоволосого начальника Захара. Захар був на сім років старшим і раніше одруженим, від першого шлюбу у Захарія залишилася дочка.

Тільки про свою сім’ю колишній чоловік багато не говорив. Називав її помилкою молодості, темною плямою свого життя. Будучи молодою та недосвідченою, Олександра не бачила нічого поганого в таких словах свого коханого і з радістю вийшла за нього заміж.

Одразу після заміжжя молодята стали жити у квартирі Захара. Мало того, новий чоловік ще й змусив Олександру звільнитися з роботи. Мовляв, навіщо їй працювати, він і так заробляє. Її ж обов’язком буде звити щасливе гніздечко для їхньої родини.

Олександра не була проти, гадала, що це правильно. Тим більше, що мама її теж ніколи не працювала, тато все життя сім’ю утримував. Через два роки Олександра зрозуміла, що при надії і одного вечора повідомила радісну новину чоловікові. Той якраз прийшов із роботи і сів за стіл на кухні вечеряти.

– Ох нічого собі, ти при надії? Що ж, дуже добре. Сподіваюся, це буде хлопчик, дівчинку не хочу. Так що вже постарайся, люба. – Олександра слова чоловіка всерйоз не прийняла, навіть не замислювалася про те, що він мав на увазі, коли казав, щоб Олександра постаралася. Адже стать дитини неможливо вибрати. Та й любила б вона і сина, і дочку однаково.

На перше та друге обстеження Захар пішов разом із дружиною, щоб переконатися, що у нього точно буде син. Лікар точної відповіді дати не зміг, тому що дитятко повернулося і було погано видно. На третє обстеження Олександра хотіла піти одна, але Захар все ж таки пішов з нею. Ось тоді йому й сказали, що стануть вони батьками донечки. Спантеличений Захар вибіг із кабінету та поїхав додому сам, залишивши дружину у лікаря одну.

– І часто він так поводиться?, – у подиві запитав лікар.

– Так, просто робота у нього така, не звертайте увагу, – з усмішкою відповіла Олександра, а самій у душі хотілося просто плакати. Адже за що він так поводиться?

Додому Олександра дісталася пізніше, ніж Захар. Постукала у двері, але чоловік не став відчиняти. Тільки вигукнув, що вона йому не дружина і дочка йому не потрібна. А тому, щоб забиралася до батьків. Олександра не стала його просити. Поїхала до мами з татом. Ті її підтримали та сказали, що з усім допоможуть. А Захар раз так поводиться, варто подати на розлучення. І Олександра так і зробила.

У день “Х” виявилося, що лікар помилився і Олександра привела на світ сина, але заява до РАЦСу вже була подана. І хоча Захар вибачався, дружина його не пробачила. Люблячий і нормальний чоловік ніколи б так не вчинив зі своєю дружиною.

Що скажете?

Фото ілюстративне