Я не ідеальний батько. Я не прав пелюшки, коли ти був зовсім крихітним, не сидів з тобою безсонними ночами і перше твоє слово, як мені цього не хотілося, було, на жаль, не “тато”.
Можливо, я навіть не відразу усвідомив факт своєї любові до цього маленького створіння, якого тепер так дбайливо і з трепетом називаю «мій син», адже ти забрав частину ЇЇ кохання, ще навіть не народившись на світ.
Вже коли вона чекала тебе, моя кохана жінка влаштувала мені “веселе життя”: «Вимкни музику, вона не подобається малюкові!», «Не сміти, ти подаватимеш малюкові поганий приклад!», «Не кричи, ти його злякаєш!» І звідки вона могла знати, що тобі подобається, а що ні?
З галасливої, безвідповідальної дівчинки вона перетворювалася на справжню жінку, і навряд чи відразу я усвідомив, сподобалося мені це чи ні, але те, що це мене приголомшило, знаю точно.
Можливо, я так сильно хотів твого народження 8 років нашого спільного життя що коли, нарешті, це сталося, я виявився не готовим до вторгнення в наше життя маленького створіння, що піднімає з ліжка за командою «Уа-а-а-а-а-а» вночі весь будинок, що розбив мій улюблений кухоль і заволодів увагою всього навколишнього світу, ти вже пробач за таке порівняння.
Поступово після твого народження наш будинок почав захаращуватися іграшками, родичами, памперсами, одноразовими серветками, пляшечками та іншою супутньою нісенітницею. Під ногами плуталися слоники, машинки, що впиваються в п’яти брязкальця, кубики.
Вночі на кухні бажаючого попити чай хлестали по обличчю мокрі пелюшки. Холодильник просто ломився від йогуртів, дитячого харчування, соків та зцідженого молока. І ВОНА така щаслива, така гарна…
Та одного дня я раптом зрозумів, що я теж частина цього світу, світу, створеного тобою! І мені хочеться дарувати тобі безглузді іграшки, запрошувати в гості бабусь і дідусів і розчулюватися, чуючи, як моя мама каже: «Зовсім як Миколка в дитинстві!», гратися з тобою, годувати тебе, робити разом з тобою перші кроки і, нарешті, почути те заповітне слово, після якого хочеться перевернути світ із ніг на голову: «ТАТО». І я його перевернув. Віриш?
Ти ще малюк, але вже мусиш розуміти, як важко чоловіку відмовитися від того, що протягом 8 років було природним.
Пішли в небуття вечірки з друзями з пінним, риболовля та футбол, нічні клуби, словом усе те, що не вписувалося в цей світ, те, що заважало тобі. Ти думаєш, що все так просто?
Друзі ще місяць не залишали надію бачити мене у своїй компанії, підсовували мені квитки на футбольні матчі, боулінг та показували фотографії з риболовлі. Але тепер це був не мій світ. Усе це пішло на другий план, стало непотрібним, зайвим, чужим.
Через свій «винятковий талант» я навряд чи зможу змайструвати тобі стільчик чи пошити іграшку, але хіба це важливо? Я зможу стати тобі справжнім другом, вірним на все життя.
Ти пам’ятаєш, як ми намалювали на шпалерах маму, а вона подумала, що це ми навмисне забруднили стіни, щоб досадити їй, а коли вирізали пазли з її глянцевих журналів і як ненароком залили диван вишневим варенням?
Дякую, мій сину, що ти з’явився на світ, що ти даруєш мені свій сміх, свою усмішку, своє кохання.
У землі, на якій я живу і захищаю зараз, з’явилася вісь, і це ти – мій маленький син, моя радість і гордість, сенс всього мого існування. Тепер «моя земля» крутиться навколо цієї осі і цей факт робить мене справді щасливою людиною.
Ти скоро виростеш і зрозумієш, як важливо мати сім’ю, в якій панує порозуміння і любов, в якій кожен день наповнений змістом і поруч з тобою найближчі та рідні люди, готові заради тебе на все!
Зовсім скоро, після нашої Перемоги, ми знову будемо всі разом у нашій квічучій Україні. Ми зробимо її такою заради вас – наших дітей.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
