Я друга, не люба невістка. У моєї свекрухи нас дві, я і Марта, дружина другого сина Оксани Вікторівни. Марта у неї сонечко, бо все робить ідеально, як і сама свекруха, намагається їй догодити у всьому, бо живе в її квартирі. А в мене такої потреби нема, бо я заробила собі в Португалії на власну квартиру ще до весілля і привела чоловіка жити до себе.
Всі ми живемо в одному місті, збираємося на свята, хоча мені ці чудні однотипні збори дуже приїлися, щиро кажучи. Це такі у них родинні традиції – з збиратися на купу з приводу і без. Багатогодинні сидіння за столом, їжа без кінця без краю. Та краще містом пройтися, в кафе зайти, в кіно сходити.
Я чоловіка саме до такого дозвілля вже привчила, але цих родинних зборищ, на яких всі нахвалюють Оксану Вікторівну, повністю нам уникати не вдається поки що.
Справа в тому, що Оксана Вікторівна у мене з синдромом відмінниці. У всьому перша, хвалиться завжди, вимагає всім своїм виглядом, щоб її захвалювали за борщі чи вареники чи за зв’язаний власноруч шарф чи ще за якусь чепуху.
Ситуацій, від яких я, м’яко кажучи, випадала в осад, було дуже багато. Одна з них: я розповіла, що хочу на курси, щоб освоїти просування інтернет-сторінок, таргетологія це називається, і отримати нові знання. Так мама чоловіка почала мені говорити, що це мені зовсім не потрібно.
Я тоді не через її слова не пройшла навчання, а не змогла знайти вільний час, бо в мене маленька дитина. Через півроку мені свекруха з хвастощами повідомила, що записалася на курси разом з невісткою, думаю неважко здогадатися на які. Причому Марту вона потягла, хоч тій особливо нічого не цікаво. І повідомила вона мені цю «радісну новину», коли набір закрили.
І схожих ситуацій уже було дуже багато. На мої досягнення – ніякої реакції, хоча я вже хороший фотограф, роблю індивідуальні зйомки і добре на цьому заробляю. Але я не люблю хвалитися і зазвичай подаю про себе інформацію так, наче нічого особливого не сталося.
Свекруха б на моєму місці говорила про кожне своє досягнення так, щоб їй мало не кланялися в ноги. Це мене дивує в дорослій, можна сказати вже літній жінці. Ну але то таке.
До мого чоловіка Оксана Вікторівна ставиться досить холодно. мій Женя цього якось не помічає або не звертає уваги, але мені було неприємно, коли їй було все одно на труднощі чоловіка.
Натомість коли в іншого її сина виникли проблеми на роботі, вона ночей не спала, допомагала і фінансово, і морально, бігала щодня до них. Я намагаюся на все це на звертати уваги, але мені це дуже важко вдається, а точніше взагалі не вдається.
Ще з дуже неприємного, про що не можу на сказати для загальної картинки, що Марту вона задаровує подарунками. Та може прямо сказати, що подарунок її не дуже влаштував, але свекруха виправдається і ще щось купить.
У свій час я мамі чоловіка купувала всякі подарунки, віддачі не було ніякої, тепер бажання щось робити для неї зовсім немає. Так і живу з почуттям образи. І як це змінити – не уявляю.
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
