Я не любою своїх батьків, ми давно вже спілкуємося тільки якщо дуже треба, хоча живемо в одній квартирі. Вірніше в одній кімнаті, тому що у нас комуналка. Мої батьки дуже ліниві, важать зараз обидва за 100 кілограмів, мені соромно навіть за їх зовнішній вигляд, їхні розмови тільки про їжу.
Я не любою своїх батьків, ми давно вже спілкуємося тільки якщо дуже треба, хоча живемо в одній квартирі.
Вірніше в одній кімнаті, тому що у нас комуналка. Сусіди наші не чужі люди, а мамині батьки, мої дідусь і бабуся, і ще мамина незаміжня сестра, якій вже 44 роки.
Мені 32 роки, працюю, частину зарплати віддаю мамі на господарство, допомагаю з домашніми справами, ходжу за покупками.
Я розумію, що вже потрібно жити окремо, але кошти не дозволяють. Замість того щоб платити за оренду чужої квартири, я відкладаю частину грошей на покупку власного житла. Та й навіщо самому знімати житло і витрачати гроші? Дівчата у мене немає, я свідомо ні з ким поки що не знайомлюся, тому що дати й запропонувати майбутній дружині мені нічого. Принаймні, на сьогодні. Ви скажете, що я сам винен в цьому і матимете рацію. Але я також звинувачую і своїх батьків в тому, що ми так живемо.
Мама працює в дитячому садочку вихователем, все життя отримує мізерну зарплату, але поміняти роботу або знайти підробіток ніколи не намагалася. Навіть тоді, коли в 90-ті роки не було грошей навіть на їжу.
Батько за фахом електрик. Він теж ніколи не міг заробити нічого, крім зарплати, хоча міг би після роботи або у вихідний день підробляти, адже електрики завжди затребувані на будь-якому будівництві і при ремонті.
Але краще лежати на дивані і лаятися на уряд, дивлячись телевізор. Я нічого їм не кажу, просто хочеться хоча б з ким-небудь поділитися, тому пишу на сайт, який давно читаю.
Мені б не було так прикро, якби я не бачив в дитинстві, як батьки моїх однокласників і друзів працювали на двох роботах, крутилися, як могли, щоб забезпечити родини, щоб їхні діти ні в чому не потребували. Мені ж доводилося збирати пляшки, щоб купити булочку в школу.
Але найголовніше, що мене вражає, так це те, що мої бабуся і дідусь весь цей час допомагають мамі грошима!
Бабуся працювала і після пенсії, прибирала в гуртожитках, хоча здоров’я у неї слабке. Тітка теж іноді давала мені гроші, але коли я почав працювати, відмовився від її допомоги. Тепер я купую їй щось смачненьке.
Останньою краплею була почута розмова, коли мама говорила дідові і бабусі, щоб переписали свою частину квартири на неї, щоб потім не ділити її з сестрою. Адже вона бездітна, могла б і будиночок собі в селі купити, хіба ж не бачить, що тут і так тісно. Мені стало гидко таке слухати.
Я не люблю своїх батьків не за те, що мені нічого не дали в дитинстві, а що прожили ці два ледаря, постійно скаржачись і заощаджуючи буквально на всьому.
Зараз обидва важать за 100 кілограмів, мені соромно навіть за їх зовнішній вигляд, їхні розмови тільки про їжу, а вочарами і всі вихідні дивляться телевізор. Мені здається, що вони вже обидва отупіли, деградували і живуть за інерцією тільки інстинктами. Як мені витримати все це, не знаю. Скоріше б вже назбирати на квартиру, влаштовувати своє особисте життя і забути нарешті про існування матері й батька. Ромію, що це жорстко, але кажу, як є.
Автор: Роман
Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!