Бігаючи у своїх справах, я вирішила заскочити до найближчого кафе, випити кави. Вибрала столик і раптом хтось мене гукнув на ім’я. Обернувшись, я побачила чоловіка приблизно моїх років, але пригадати хто це не могла.
Побачивши на моєму обличчі подив, він усміхнувся одним куточком рота, тоді тільки я його впізнала. Це був Андрій, моя перша любов, що не відбулася.
Я не могла повірити своїм очам. Переді мною стояв гарний та сильний чоловік. А коли ми зустрічалися, це був боязкий, незграбний хлопець. Так, життя його змінило на краще. Він сів за мій столик, і ми розмовляли.
Виявляється, у його дружини сьогодні День народження і він чекав на свою дочку, щоб разом вибрати подарунок. Запитав, як у мене справи, як діти, мабуть він був певен, що в мене обов’язково мають бути діти. Я збрехала, що в мене син, і в нього все чудово.
Знав би він, що в даний момент я займаюся розлученням, вже третім за рахунком і жодному з трьох чоловіків, я так і не зважилася народити дитину. Зважаючи на все, їм це було не потрібно. Принаймні ніхто з них так не разу не попросив мене про це.
Розмовляючи з ним, у цей час я згадувала своє минуле. Наші невимушені зустрічі, його боязкі поцілунки. Було романтично, як у старих фільмах. Мабуть, тоді для мене це було надто просто і тому, коли на обрії, з’явився Віктор на мотоциклі та з гітарою, я з легкістю розлучилася з Андрієм.
Що було дивно, то це те, що Андрій відпустив мене без з’ясування стосунків. Мабуть, гордість не дозволила йому влаштовувати сцени. Щодо Віктора, то він так і залишився на мотоциклі та з гітарою в руках.
Був у нього такий статус вічного кавалера, тому мені довелося з ним розлучитися. Але я в принципі, анітрохи про це не шкодувала. Так само і наступні шлюби, не принесли мені великого кохання та сімейного щастя.
Дивлячись на Андрія, мені хотілося притулитися до його сильного плеча і поскаржитися на своє невдале життя, як колись, коли від нас з мамою пішов батько, Андрій обіймаючи мене заспокоював. Але зараз я не мала на це жодного права.
У нього сім’я і все чудово в житті, він на це заслужив. Раптом він сказав, що під’їхала Танюшка, його дочка. Я здригнулася, почувши своє ім’я.
Піднявся, став прощатися і номер телефону не попросив, та й правильно, ні до чого все це, ніякого продовження зустрічей, у нас бути не може.
Хоча трохи шкода, що все так вийшло, що колись я втратила чоловіка, з яким у мене могла скластися міцна родина. Цікаво, чому він назвав дочку моїм ім’ям?
Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.com.