Я не могла пробачити сина, і взагалі, старалася про Остапа й не згадувати після його вчинку. Та одного дня побачила, як біля воріт зупинилася автівка, а з неї вийшов син. Остап підійшов до будинку і з перших слів став мені дорікати, що я сама живу як королева в такій красі, а в нього все погано. – Софія мене покинула! З сином бачитись не дає. А найгірше, що й квартиру цю хоче відібрати. Каже, у мене ж дитина!
Бабуся сиділа і плакала біля вікна. Баба Марія розповіла сусідкам по кімнаті в будинку для людей похилого віку свою історію.
Чоловіка не стало рано, сина виховувала сама. Працювала з ранку до ночі, щоб дитину на ноги поставити. Від заводу видали однокімнатну квартиру, адже жінка у три зміни працювала. Сина вивчила, але працювати він не захотів за фахом, боявся відповідальності.
Одружуватися не поспішав, лише у 29 років зв’язався з Софією, з нею і весілля зіграв. Вона працювала в школі, красива і розумна, до свекрухи спочатку ставилася дуже шанобливо.
Жили молодята разом із свекрухою в однокімнатній квартирі. Софія зраділа такому рішенню, адже до цього жила в гуртожитку. Марія спала на кухні на розкладачці, щоб не тіснити дітей. Незабаром народився онук — місця мало. Син почав злитися на маму, дорікати, а потім вирішив її в спеціальний заклад прилаштувати. Це була ініціатива невістки, звісно.
Він обіцяв мамі, що забере, якщо їй не сподобається. Але хто в це вірив? Бабуся опустила очі, зібрала речі і суперечити не стала.
Пів року минуло з того часу — ніхто за цей час їй не дзвонив. Все частіше Марія говорила що хоче до чоловіка на небеса, адже жити в будинку для людей похилого віку їй не хотілося.
У кімнаті чотири людини – тісно. У всіх свої проблеми.
Їжа погана, прогулянка за розкладом. Але впокорилися, а що робити? Незабаром вона потоваришувала з Тамарою Петрівною. Бабуся була ще тією оптимісткою, все розповідала Марії, що все в них налагодиться. До речі, вона переїхала сюди через те, що її будинок визнали непридатним для життя.
Якось до Тамари Петрівни прийшов онук. Він увесь час працював за кордоном і не знав про долю бабусі. Вона не казала йому, щоб той не кидав роботу. Онук допоміг бабусі відшкодувати вартість будинку та порадив їй купити новий за містом. Мовляв, він їй допоможе, грошей додасть.
На той момент Марія засумувала. Тамара Петрівна була її єдиною втіхою, а якщо поїде — зовсім сумно житиме.
– Давай зі мною, Маріє! Я не хочу сама жити, а у онука свої турботи. Погоджуйся! Там і сад, і город.
Розкішне життя у Марії настало. Вона мала свою кімнату, зручні меблі, сучасну побутову техніку. Онук Тамари Петрівни допоміг стареньким обжитися і поїхав знову у відрядження.
Марія вже й не згадувала про сина. Але одного разу до будинку під’їхала автівка – звідти вийшов Остап. Він став скаржитися матері. Мовляв, он як ти живеш, а зі мною дружина розлучилася, квартиру відібрати хоче, із сином бачитися не дає. Марія вислухала все та відправила його на всі чотири сторони. Не змогла пробачити такого ставлення, та й без її згоди ніхто з квартирою нічого вдіяти не зможе.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
