Я не могла відмовити Орисі Олегівні, бо так вихована, тому у свій законний вихідний, прокинулась ні світ ні зоря, приготувала на весь день своїм їсти, і подалась робити “добру справу”. У мене навіть в думці не було, що за те, що допомагаю свекрусі, буду отримувати негатив від власного ж чоловіка. – Сама винна, – сказав мені Антон
Це той випадок, коли робиш добро собі в збиток. Зі свекрухою у нас більш-менш нормальні відносини (були).
Я ніколи не відмовляла їй у допомозі. Завжди нагадувала чоловікові про необхідність допомогти матері, адже вона самостійно ростила їх, трьох синів.
Орися Олегівна працювала в рибному магазині. До слова, заробіток там був хороший. Єдине, так це дуже сильно потерпали руки. Навіть якщо надіти рукавички. Гострі риб’ячі плавники і холод, дають про себе знати.
Графік роботи був потижневий (7 днів через 7).
І ось, свекруха повинна виходити на роботу і напередодні ламає кілька пальців правої руки. Телефонує, скаржиться. Ми звичайно ж розгублені, як так примудрилася? Але, там окрема історія.
Загалом, просить допомогти їй. Я буду, як би так сказати, її руками в магазині. У мене якраз відпустка була на два тижні, ясна річ погодилася допомогти. Що тут такого?
Працювали ми разом, пліч-о-пліч. Роботи багато: прийом важких рибних паків, фасування риби, миття холодильників, вітрин, ну і сам продаж риби. До слова, я не єдина невістка. Нас троє, я середня.
За цей тиждень в магазин до мами чоловіка, за звичкою вони всі навідалися, щоб “взяти” продуктів, не купити. Так, просто: мама дай. Одна (старша невістка), так взагалі знахабніла: взяла в магазині одягу в борг на мамину зарплату.
Типу, потім віддаси (це норма). Ну, а що тут такого? Мене це звичайно ж почало дратувати. Я ніколи собі такого не дозволяла, та й не збираюся.
Не знаю, може мені хотілося бути доброю. Я себе запитувала, навіщо погодилася на це все? Я постійно намагалася догодити свекрусі, подружитися з нею. Адже наслухавшись різних історій, не хотілося щоб було також.
Знаєте, що найприкріше? Приходячи додому, Антон ховав від мене носа. Адже я “пройшлась” рибою. Ось так підійшла до нього після роботи, щоб обійняти, а він такий: “Фу! Від тебе рибою пре”. Так прикро стало.
Сказала йому: любий, а це нормально? Я взагалі, допомагаю твоїй матері. Ніхто не погодився крім мене, і ти ще нагнітаєш ситуацію.
А Антон візьми і ляпни: “Ну, так хто тобі винен? Ти сама захотіла. Тебе ніхто не змушував”. І з цими словами пішов в спальню. А я залишилася сидіти на кухні, розплакалася, розуміючи, що я сама у всьому винна, бо не маю сміливості відмовити.
Виходить, що ця поміч, мені ж боком виходить.
І знаєте, так і вийшло в підсумку. Дякую я не почула ні від кого.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
