Я не могла змиритися з втратою. В цьому місті мені все нагадувало про Василинку, тому й зважилася на переїзд в іншу область. Старша дочка Юліанка була сильно прив’язана до батька, і залишилася з ним. В Харкові я влаштувалася на роботу, а згодом і зустріла своє нове кохання. Частіше навідуватись до дочки я стала після відходу Андрія на небеса.
У кожного своя доля і ті, кому пощастило, проживуть її до кінця своїх днів щасливо, але таких щасливих, на жаль, мало.
Руслана відгуляла весілля з Андрієм на п’ятому курсі університету. Чоловік був на кілька років старший за неї. Він мав чудову роботу, хороший стабільний заробіток і простору квартиру в самому центрі. Після того як стали під вінець, Андрій забрав свою наречену жити під один дах. Стали налагоджувати сімейний побут. Все було благополучно. Молода сім’я жила в спокої та розумінні. Руслана подарувала коханому чоловіку двох чудових дочок.
Молодша дитина була кволенька. Перші кілька років тяжкий стан малюка ніяк не проявлявся. Коли дочці виповнилося шість років, стан різко погіршувався. Руслана їздила по світилах медицини, сподіваючись, що вони витягнуть з цього стану дитину. Андрій з ранку до ночі потів на роботі, щоби заробити на на все це. Надії не справдилися. У сім’ї сталося непоправне. Пара важко перенесла ці сумні дні. За кілька років Руслана подала на розлучення.
Андрій був здивований і пригнічений цією подією. Ще через деякий час Руслана зібрала всі речі, переїхала на роботу в інше місто і стала лише кілька разів на місяць навідуватись у гості. Справа в тому, що старша дочка Юліанка дуже любила батька і не хотіла залишати його одного. Ще через рік Руслана вдруге вийшла заміж. На новій роботі вона зустріла свого коханого Романа. Жінка з головою поринула у нове життя. Вона хотіла забути про все погане, що сталося з нею в минулому. Проте знак втрати назавжди оселився в середині.
Час летів непомітно. Андрій продовжував працювати, старша дочка вже вступила до університету та помітно подорослішала. Руслана приїжджала в гості та обов’язково привозила з собою подарунки для колишнього чоловіка та Юліанки. Спілкувалися між собою як дві найкращі подруги і ділилися всім, що накопичилося на душі. Пізніше Руслана привела на світ двох близнюків, поринула у виховання малюків і почала приїжджати рідше. Сама ж Юліана в гості до матері не їздила. Дівчина говорила, що перебувати там їй не комфортно, і вона почувається чужою. Від цих слів Руслані завжди було не по собі.
Вона відчувала себе винною в тому, що не може бути поруч. Крім того, жінка докоряла собі за нездатність змінити минуле, адже сім’я жила в добробуті і все було добре, доки не сталася ця ситуація. До речі, Юліана була точною копією свого батька. І характер, і зовнішність, і поведінка були абсолютно ідентичними.
Навіть висловлювали свою думку близькі однаково. Коли Андрія не стало, старша дочка залишилася одна. Мама кілька разів умовляла переїхати до них Юліану, але дівчина категорично була проти цього. Юліана твердила, що її рідна домівка там, де вона народилася і найближчим часом нічого міняти у своєму житті не збирається.
Руслана, як і раніше, жила на два міста. Щоправда, після прощальної церемонії за Андрієм, стала з’являтися набагато частіше. Новий чоловік був абсолютно не проти таких поїздок жінки. Він чудово розумів, що, незважаючи на те, що дочка виросла, їй також потрібна материнська увага, турбота та підтримка. Щоразу, коли Руслана бачила старшу дочку, постійно згадувала Андрія і все, що було між ними. Щоправда, докори сумління від поламаних доль рідних, з кожним днем все більше поглинали жінку з головою.
А ви засуджуєте героїню, що вона поїхала в інше місто і стала налагоджувати своє особисте життя і як би ви вчинили на її місці?
Фото ілюстративне
