Я не можу любити таку дитину. І все через те, що я застала чоловіка з іншою жінкою. А потім дізналася від семирічного сина, що вона вже спала на моєму місці в квартирі! Тому залишилася образа на сина, що відразу не сказав, виходить, він теж мене зрадив! Ось як все було…
Я народжувала дитину в повноцінній сім’ї. Але в результаті навіть бачити сина не хочеться. І все через те, що застала чоловіка з іншою жінкою. А потім дізналася від семирічного сина, що вона вже спала на моєму місці в квартирі! Тому залишилася образа на сина, що відразу не сказав. Адже про мене міг розповісти батькові все і відразу.
Я зрозуміла, що зв’язок у них з батьком завжди був сильнішим. ніж у сина зі мною. У нього всі повадки, звички, риси характеру батька. Але батько покинув його. Я наполягала, щоб дитина залишилася з ним. Він забезпечений та й син цього хотів.
Але батько вважав за потрібне виставити нас з квартири двох і влаштовувати своє особисте життя. Я залишилася сама в чужій країні з дитиною на руках, на яку просто дивитися не можу. Не те, що не люблю, а не терплю усіма фібрами своєї душі.
Розриваюсь між декількома роботами. Я розумію, що у мене немає ні сил, ні бажання, ні коштів для виховання сина. Хлопчик росте проблемним. У школі самі зауваження.
Допомагати з ним ніхто не хоче, він уже всіх дістав. Якщо мене кудись запрошують, то просять його з собою не брати.
Він неприємний, невихований. З легкістю може образити іншу, більш спокійну дитини, нахамити, нагрубити старшим, обсипати піском. Він ні в що не ставить людей!
Батько його так само ставився до мене. Мій авторитет розтоптаний батьком. Той був авторитетом для нього, але зник з його життя. Він ріс розпещеним батьком, а в підсумку дістався мені, з усім своїм набором поганих якостей.
Я з ним не справляюся ніяк. Він спокійно може мені нагрубити, штовхнути. Любити таку людину мені дуже складно. Раніше мені вистачало на це сил, я себе примушувала.
Зараз, коли доводиться багато працювати, щоб хоч якось прогодуватися двом, мені хочеться прийти додому і спокійно відпочити. А доводиться вислухати від усіх вчителів і знайомих, що він знову грубіянив старшим, побив дівчинку, зробив багато чого всім на зло… А потім ще мільйон порцій негативу від нього отримати особисто. Я не отримую від нього ніякого позитиву і подяки. Щастя і радості таке материнство не приносить абсолютно.
Я можу з останніх сил готувати з продуктів, на які я заробила, ледве притягла додому, їжу, а він, спробувавши, може сказати: «Фу я це їсти не буду, їж це сама. Я просив по-іншому приготувати».
Хочеться відмовитися від нього і віддати батькові, нехай там спілкуються грубіяни неадекватні.
Він його виростив таким і залишив мені! Я чесно випробувала вже багато різних методик. Психологам платила, аби знайти підхід до сина і допомогти йому впоратися з такими розладами поведінки.
Мені щиро хотілося б його любити і плекати в ньому доброту, любов, взаєморозуміння, гуманність. Але він занадто підлий і мені взагалі це не імпонує.
Це дуже важко. Ви, безумовно, можете мене засуджувати. Але моєї любові до власного дитини від цього не додасться. На жаль. А як щось змінити – не знаю. Просто запастися терпінням і чекати, доки він виросте і почне жити самостійним життям окремо від мене. Нічого іншого не лишається.
Прикро тільки за себе дуже, адже через такого сина я не можу влаштувати своє особисте життя. А так хочеться щоранку просинатися в чоловічих обіймах, відчувати себе потрібною, кохпаною і бажаною!..
Автор: Лариса
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
