Я не можу пробачити свекрів за те, що залишили нас у біді два роки тому, після нашого з Остапом одруження. Момент тоді був дійсно складний – ми втратили багато грошей і майна. У нас був довгий період великих фінансових труднощів.
Платити за орендовану квартиру нам стало нічим, Остап був у відчаї, хоча я і підтримувала його. Мої батьки самі туляться в однушці, тому допомогти нам не могли. А свекри самі запропонували переїхати до них в село.
У них велика сільська сім’я, я все робила, як годиться, всі вихідні – на кухні .за прибиранням, пранням, в огороді чи в саду. У чоловіка з роботою було тяжко, таксував і всі гроші йшли на борги та кредити.
І тут почалися претензії та докори від його мами. Свекрухи почала весь час говорити, що самі по собі ми нічого не можемо і нічого не варті. Тато Остапа мовчки слухав дружину і кивав.
Я працювала, але зарплата була маленька і я теж оплачувала кредити і допомагала своїм батькам. А мама Остапа мене за це “їла”. Я вже не витримувала і була готова піти хоч куди. Але одного дня мати сама сказала Остапу більше тут не з’являтися, тож він навіть не зміг приїхати по речі.
Всі наші речі зібрала я, а вона наостанок сказала що хоче забути нас, як сон. Ми пішли жити до моєї бабусі живемо досі вже більше року. Чоловік знайшов хорошу роботу, з дуже добрим заробітком, я теж. Ми разом закриваємо борги, купуємо собі що хочемо, допомагаємо бабусі.
Кілька разів Остап намагався помиритися з рідними, відправляв подарунки, але мама ніяк. І тут недавно його тато дізнався, яка у нього зарплата, почав спілкуватися, приїжджати до нього.
Днями братик чоловіка сказав що мама також відтанула, і вони всі з нею поговорили вдома. І моя свекрухаа погодилася, щоб Остап приїхав один. Він з квітами помчав до неї, дві години вони говорили, мирилися, знову з її повчаннями і лекціями.
Чоловік звичайно радісний, у нього чудовий день, враховуючи, що ми з ним постійно останнім часом конфліктували, я бачу, що в нього і до мене ставлення змінилося, став м’якшим, ніжнішим. Я цьому рада, напевно це те, чого йому не вистачало.
Але з іншого боку я бачу це так, що коли нам було складно, коли в нас нічого не було, ми їм стали незручні і не потрібні, і вони в прямому розумінні виставили нас з дому.
А тепер, коли чоловік став добре заробляти, то раптом вибачили. Я таких людей нещирих і корисливих не визнаю, і та ситуація їх якраз і показала у всій красі.
У мене спілкуватися і бачитися зі свекрами немає ніякого бажання, та й взагалі ця думка, що вони тепер з нами відновили добрі в лапках взаємини щось мене дуже тривожить і не дає спокою.
Я не можу їх пробачити і ставитися до них привітно і по-добому. Але водночас розумію, що для Остапа ці люди важливі і він дуже хоче, аби я з його ріднею спілкувалася шанобливо. А я нее можу! Мені це треба відпустити, але як. Що робити? Підкажіть, будь-ласка, порадами, можливо, хтось був у схожій ситуації.
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
