Перший рік я не наважувалася освідчитися Богдану у коханні. Я думала, що йому якось натякну, і він зрозуміє, але оскільки людина він доросла, йому 45 років, а мені 26, я побоювалася можливого нерозуміння з його боку, і тому цілий рік відкладала цю думку про зізнання.
Звичайно, я не така людина, яка не може зізнатися, дотримується принципів, я заради кохання готова багато на що. Лише наступного року я написала йому листа, віддала Богдану, і він мені відмовив. Я шалено переживала, потім настало літо, і я два місяці його не бачила. Думала, що я його забуваю, але я помилялася.
Я його не забула. Коли людину не бачиш, тобі простіше забувати. звичайно, що він був завжди в моїх думках, я багато думала, мріяла і прокручувала в голові сюжети проте, що було б, якби ми були разом, як би ми проводили час, гуляли, розважалися. Минав час, а він ніяк не вилітав з голови . Тому я не знала, що робити.
З одного боку, любов — це прекрасне почуття, яким люди насолоджуються і живуть зі щастям у житті, народжують дітей. А ось у мене такого не було, і я вирішила переключитися на себе. Почала більше часу приділяти своєму саморозвитку, душі, читати книги, займатися спортом, адже життя продовжується і в жодному разі не можна замикатися на одній людині, на одному чоловіку. Як би він не був дорогий серцю.
Ще через рік я стала дуже гарною, підтягнутою і чоловіки повертали голову на вулицях, в автобусах, у дворі, милуючись мною. Мені було приємно і дуже лестила їхня увагу, але думки про Богдана нікуди не поділися. НЕ можу розпочати стосунки поки що з жодним із зилицяльників, аждже на роботі у мене перед очима – Богдан Ігоревич.
Навіть якщо у мене колись буде син, я хочу назвати дитину його ім’ям, і нехай він буде моїм коханим чоловіком.
Може це більше схоже на божевілля, але мені так легше, впевнена, що багато жінок зрозуміють мене правильно, адже нерозділене кохання спіткало не мене одну.
Автор: Василина
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
