fbpx
життєві історії
Я не працюю. Вже майже п’ять років Раніше я працювала, як і всі люди, в офісі з 9:00 до 18:00. Стажу у мене майже 15 років. І одного прекрасного дня зрозуміла, що втомилася. Дитина, приготування, прибирання на мені. З якого дива я ще й повинна працювати. Сказала про це родичам прямо. Я втомилася, йду з роботи. Панікувати намагалися усі. Навіть моя мама, твердила мені: «Одумайся. У сім’ї мають працювати двоє. А якщо з чоловіком щось станеться. А якщо він тебе покине»

Сьогодні ми маємо чергове свято. День народження сестри чоловіка. З деякого часу, я не люблю сімейні свята. Особливо, якщо вони за участю улюблених родичів мого чоловіка.

Справа в тому, що я не працюю. Вже майже п’ять років Раніше я працювала, як і всі люди, в офісі з 9:00 до 18:00. Стажу у мене майже 15 років. І одного прекрасного дня зрозуміла, що втомилася. Дитина, приготування, прибирання на мені. З якого дива я ще й повинна працювати.

Сказала про це родичам прямо. Я втомилася. Я йду з роботи. Панікувати намагалися усі. Навіть моя мама, начебто порадуйся за дочку. Але немає старого загартування чоловік вона твердила мені: «Одумайся. У сім’ї мають працювати двоє. А якщо з чоловіком щось станеться. А якщо він тебе покине». Не допомагало навіть те, що чоловік їй казав: «Люблю вашу дочку — готовий утримувати її постійно».

Але мама моя змирилася з часом. Куди їй подітися? А ось із родичами чоловіка було складніше. Дивитися поглядом не приємним, вони почали на мене майже відразу. Моєї поведінки не розуміли. І в принципі не схвалювали.

Здавалося б, яка вам різниця взагалі. Я нічого у вас не прошу. Але при кожній зручній і незручній нагоді вони починали ставити мені запитання.
Заходили, як їм здавалося здалеку. Починали жаліти мого чоловіка: «Твій чоловік бідний, один працює, втомлюється». Начебто якщо я теж працювала, він втомлювався б трохи менше.

Далі починалися питання від бабці чоловіка: «А ти збираєшся виходити на роботу». Я абсолютно спокійно: Ні, не збираюся. Бачу, що бабця починає заводиться: “Вам не вистачає грошей”.

Я: “Нам на все вистачає”. Бабуся: «Подумай про дитину, її ще в інститут віддавати. Ти знаєш, скільки коштує семестр?». Я: “У мене є чоловік, він про все подумає”. На цьому місці бабця починає нервуватись.

Що найцікавіше, у всіх цих жінок моєї мами, матері чоловіка і бабці, загубили здоров’я на роботі. З якого дива я повинна йти їхнім шляхом. Не розумію.

При чому навряд чи вони шкодують свого чоловіка, зятя, онука та сина. Їм це просто не зрозуміло, як ця жінка не працює. З якої такої статі.
Усі працюють і ти працюй.

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua