– …Я не в захваті від майбутнього заміжжя дочки, якщо чесно! Хлопець її мені не подобається. Ну не пара він їй! Вона дитина ще, їй двадцять два роки. А йому тридцять, розлучення за плечима, маленький син… Навіщо це треба, ось скажи? Не розуміє вона, у що вплутується… Але заборонити це неподобство я вже не можу, при всьому бажанні! Дівчинка повнолітня. Тому, ось бачиш, готуємося до весілля тепер!
…За столиком в суботній день сиділи дві подруги років сорока п’яти, мабуть, зустрілися в торговому центрі після шопінгу. На вільному стільці і поруч з ним лежали пакети.
– З першої родини пішов з валізою, все залишив колишній дружині, по його словам! – продовжувала монолог мати нареченої, ефектна жінка в брючному костюмі. – Тепер йому потрібно все заробляти заново. Гол як сокіл! Плюс буде платити аліменти, витрачати час і сили на дитину від того шлюбу, так чи інакше спілкуватися з колишньою дружиною. Та й різниця у віці – майже дев’ять років, це багато! Але дочка зараз і чути нічого не хоче. Кохання…
– Так, нічого не поробиш, – зітхнула подруга. – Але ти хоча б думку свою вислови! Може, задумається, хоча звичайно, навряд чи…
– Думк висловила вже, а як же. Кажу, подумай гарненько! Не поспішай. Заміж треба виходити один раз в житті! Щоб потім ніяких розлучень! Якщо є якісь сумніви в тому, що це назавжди, краще зараз нічого і не починати …
– Стоп! Ну і навіщо ти її так настроюєш?
– Як це так?
– Ну ось це ось «заміж треба виходити раз і назавжди!»? Мені батьки теж так говорили свого часу! Через ці слова я дванадцять років життя викинула в смітник. Пам’ятаєш мого першого чоловіка?
– Пам’ятаю, звичайно. Таке не забудеш…
– Ось. Пив, гуляв, ні в гріш мене не ставив. Всі подруги мені говорили – це не сім’я, йди! Але я ж вийшла заміж раз і назавжди… Про розлучення соромно було і заїкнутися. В результаті дванадцять років я терпіла і несла хрест, і чим все скінчилося? Тим же розлученням! Якби у мене зараз була дочка і вона б виходила заміж, я б вселяла їй протилежне. Розлучитися в наш час не проблема! Це не соромно і не страшно, це нормально! І терпіти не можна. Треба відразу йти!
– Ну, знаєш, відразу йти – теж не варіант! Ми геть з чоловіком срібне весілля на наступний рік будемо святкувати, двадцять п’ять років разом! За ці роки багато всього пережили. Саме тому, що одружилися раз і назавжди, до цього часу разом, я вважаю. Я своїм шлюбом задоволена!
Вважаю, що є сумніви – нічого одружитися, зараз ніхто нікого не жене і не квапить. А якщо починати сім’ю з думкою про те, що в будь-яку хвилину можна піти і розлучитися – не варто і затівати це все, мені здається…
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
Недавні записи
- Вже було назначено дату весілля, ми з Лесею вирішили побратися 25 листопада. І раптом батько запрошує мене в ресторан на вечерю, сказав, аби я прийшов сам для серйозної розмови. Виявляється, в моїй родині є таємниця. І як тепер бути – я не знаю. Батько хоче вписати його у спадок
- Коли всі гості розійшлися до мене на кухню зайшла свекруха і давай усіх наших друзів хвалити, а ось на мене “болото лити”. – Ти себе взагалі в сукні хоч іноді бачиш? Ти ж жінка! Та на Маринку любо глянути! – З того моменту зчинилась “буря”. Навіть не знаю, чим би все це закінчилось, якби не втрутився чоловік. Тепер Олена Василівна чекає від нас вибачень. – Ну-ну, побачимо ще, до кого ви звернетесь, коли потрібно буде з Вікусею посидіти!
- В неділю мама нас усіх запросила до себе на піцу. Ми сиділи, багато розмовляли, але згодом я помітила одну “цікавинку”. Річ у тім, що мама ставитися до моєї доньки так, як ставилася до мене в дитинстві. – Любі мої, ходіть сюди з книжечкою і по черзі покажете мені, як ви читаєте!, – сказала вона моїм племінникам. – Розумнички! Ви заслуговуєте на гарні подарунки від Миколайка, – сказала вона їм. А моєї Емілії для неї ніби й не існувало, хоча в тої чимало талантів!
- Коли чоловік вже був лежачий, наша дочка єдине чим допомогла, так це купила ортопедичний матрац. При першій же можливості Леся наголошувала на його ціні. Грошима на лікування скидалися всі, окрім рідних дітей, але я мовчала. І ось вже який час, як мого Гриші не стало. Матрац цей чищенню не піддавався, тому я його відправила на горище. І ось коли я Лесі пожалілася на спину, та мені сказала його зняти і лягати спати. Певне таких дітей, як в мене, ні в кого нема. Сльози так і линуть через обіду!
- Поки мама ходила з Дмитром Павловичем на каву, чи в театр і кожен платив сам за себе, я була спокійна. Але місяць тому моя майже сімдесятилітня мама вмовила “коханого” поїхати на екскурсію до Польщі. Той грошей не мав, і мама не придумала нічого кращого, ніж оплатити тур самостійно. Брат просто сміється, і каже дати мамі спокій, але я бачу, як той чоловік її просто використовує. Коли вона залишиться без копійки, хто її доглядатиме?