Коли ми з Романом почали жити разом, я навіть не підозрювала, що виникнуть такі проблеми. Роман звик, що вдома за нього все робить мама. Тож коли я просила його допомогти у спільному господарстві, у нього завжди з цим виникала проблема. Зрештою Роман не витримав і повернувся до матері.
Мені здавалося, що мій друг Роман освічений і самостійний чоловік, який знає, чого хоче від життя. Але після трьох місяців спільного життя він повернувся до матері. Причина серйозно смішна. Його турбує те, що я хочу, щоб він прибирав за собою і допомагав мені по дому. Йому таке життя не підходить, оскільки вдома за нього все робить мама.
Ми з Романом разом два роки. Поки це були лише побачення і ми жили окремо, наші стосунки здавалися ідеальними. Інколи Роман ночував у мене, а в інших випадках жив постійно з мамою.
Перший натяк з’явився минулого року. Ми разом їхали на дачу на три дні. Тато попросив мене скосити город і прибрати трішки в приміщенні. Роман там пальцем не поворухнув усі вихідні. Роман спершу був щасливий, що трішки відпочине від місцевої метушні, а коли дійшло до роботи, він закотив очі.
Вийшло в кінцевому результаті, що траву скосив сусід, якому я заплатила гроші, а прибрала в будиночку я сама. Коли я попросила Романа про допомогу, він сказав, що у нього болить голова. Тоді я не звернула на це достатньо уваги. Я вірила, що йому справді недобре. Але це свідчило про його лінь і небажання навіть пальцем поворухнути.
Торік у вересні я запропонувала йому жити разом. Роману довелося переїхати до мене, бо він ще жив із мамою. Думка жити з майбутньою свекрухою мене поки не приваблювала. Мені сподобалося жити разом кілька тижнів. Я хотіла, щоб Романові було добре зі мною, тому я робила все від мене залежне.
Через місяць я хотіла, щоб він мені чимось допоміг. Можливо, щоб виніс сміття, яке було за дверима, або щоб прибрати за собою посуд. У Романа з цим були проблеми. Щоразу він придумував щось, чому не може зробити це чи інше.
За три місяці, що він жив у мене, він не зробив жодної покупки. Коли він збирався складати в шафу свій одяг зі сушки після прання, він зі злим і ображеним обличчям бурчав, що це не його рук робота, що це його принижує, як справжнього чоловіка.
Дуже швидко мені набридло наше спільне життя. Поки я жила одна, я була не проти прибирати. Але коли ми вже жили разом, я сприймала як належне, що цю роботу потрібно робити разом. Ми дуже сильно почали сперечатися з цього приводу. Роман завжди був на задньому плані і висміював кожне моє прохання зробити щось вдома разом.
Три місяці ми прожили разом у напруженій атмосфері. І під час однієї суперечки, коли я його знову спитала Романа, чому він не виніс сміття, він заговорив. “З мене досить. Я повертаюся до мами, мені там нічого не потрібно робити”, – сказав він і почав пакувати речі. Я хотіла заспокоїти ситуацію і намагалася відстоювати свою точку зору. “Це нормально, коли чоловік допомагає вдома”, — сказала я йому.
“Я значить тобі не підходжу! Коли я жив з мамою, мені нічого не потрібно було робити. А ти тут на мене сильно тиснеш. Мені це геть не подобається…” — журився він.
Я просто стояла як вкопана й сподівалася, що чую щось не те. Роман пішов так само швидко, як і прийшов. Мене дивує, що чоловік років тридцяти не може скласти шкарпетки і викинути сміття в урну.
Ми продовжуємо наші стосунки, але я не думаю, що у них буде щасливий кінець. Одного разу знову прийдеться жити разом, і я знову попрошу, щоб ми розділили роботу вдома. Якщо Роман не зможе цього зробити, ми не зрозуміємо один одного.
Скажіть, будь ласка, чи є в нас шанс побудувати щасливі стосунки?
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
